Та зрештою Морт видав, що є людиною. Кухоль випав із його заціпенілих пальців і постукотів кам’яною підлогою, яку рештки розлитого помияну миттю взялися проїдати наскрізь. Хлопець вказував на дальню стіну, рот його беззвучно розтулявся й стулявся.
Завсідники повернулися до перерваних розмов та ігор у хто більше вип’є, переконані, що все тепер на своїх місцях: заїжджий хлопець поводився тепер, як і належить. Господареві відлягло, бо ясно, що напій не зіпсувався. Він перехилився через шинквас і співчутливо поплескав Морта по плечу.
— Все добре, — сказав він. — Він так із людьми частенько, та ви не хвилюйтеся, лишень голова болітиме тиждень чи два, а так все буде гаразд, просто випийте ще.
Насправді цілком відомо, що найдієвіші ліки від помиянового похмілля — це звичай, знаний в народі як «клин клином», хоча правильніше було би звати це «пилку молотом» чи «бульдозер трактором».
Та Морт просто вказував далі на стіну й тремтячи повторював:
— Хіба ви не бачите? Хіба не бачите? Воно сунеться крізь стіну!
— Багато всього проходить крізь стіни, коли вперше скуштувати помияну. Зазвичай воно зелене й волохате.
— Це той туман! Не чуєте хіба, як він сичить?
— Туман, що сичить, он як, — господар глянув на стіну, і та здалася йому геть звичною й немістичною, крім хіба павутини. Та тривога в Мортовому голосі його непокоїла. Краще б то були звичні всім лускаті потвори. З ними принаймні все було ясно.
— Воно сунеться на нас, хіба ви не відчуваєте?
Відвідувачі дивилися одне на одного. Їм було неспокійно через Мортову поведінку. Один чи двоє потім визнавали, що дещо таки відчули — щось схоже на крижаний лоскіт, та це міг бути й шлунковий розлад.
— Слухайте, — сказав господар, — жарти жартами, та…
— На вас до того була зелена сорочка!
Господар опустив очі на сорочку. В його голосі чулася паніка.
— До чого? — спитав він тремтячи. Навіть дужче він занепокоївся, коли не встиг нишком вихопити шпичакувату булаву з-під шинкваса, перш ніж Морт перескочив на його бік і вчепився йому в фартух.
— На вас була зелена сорочка, хіба ні? — запитав він. — Я бачив її, така, з жовтими ґудзиками!
— Ну, так, у мене дві сорочки, — намагаючись трохи підбадьоритись, відповів господар. — Я людина з достатком. Просто вдягнув сьогодні іншу.
Знати, звідки Мортові відомо про ґудзики, він не волів. Морт відпустив його й вибіг з-за шинкваса.
— Вони всі не так тепер сидять! Куди подівся той, що сидів біля вогнища? Все тепер не так!
Він вибіг крізь двері, і з-за них почувся притишений стогін. Він забіг назад, перелякано вирячивши очі, й зустрівся поглядом із нажаханими завсідниками шинку.
— Хто поміняв вивіску? Хтось поміняв вивіску!
Господар нервово облизав губи.
— Після смерті старого короля? Ви про це?
Від Мортового погляду в нього мороз пішов шкірою. Хлопцеві очі здавалися двома суцільно чорними озерцями жаху.
— Я про назву!
— Ми… Та завжди така назва була, — відповів господар, зневірено зиркаючи на завсідників в пошуках підтримки. — Хіба не так, хлопці? «Герцогова глава».
Почулося схвальне бурмотіння.
Морта трусило, він витріщився на чоловіків. Тоді розвернувся й вибіг надвір.
Знадвору почувся стукіт копит, який потроху віддалявся, а тоді раптом зник, немов кінь відірвався від землі й злетів.
Всередині шинку запала мертва тиша. Ніхто не хотів зустрічатися поглядами з сусідами.
Ніхто не хотів першим визнати, що побачене ними справді сталося.
Тож господареві лишалося тільки невпевнено підійти до дверей і провести пальцями по їхній звичній, знайомій і надійно твердій дерев’яній поверхні. Та була цілком-таки твердою. Неушкодженою. Такою, як і мусить бути поверхня дерев’яних дверей.
Та всі бачили, як Морт пробіг крізь двері тричі. Просто він їх не відчиняв.
Хропунець стрімко набирав висоту — злітав майже вертикально, гамселив копитами в повітрі й лишав по собі шлейф білої пари. Морт тримався в сідлі як міг — і колінами, й руками, і — переважно — силою волі, ховаючи обличчя в коневій гриві. Він не дивився вниз, доки повітря навколо не зробилося крижаним і ріденьким, мов суп у сиротинці.
Просто над ним у чорному небі мовчки блимали Серцесвітні вогні. Внизу…
…посріблена зоряним світлом перевернута піала багато миль упоперек. Крізь неї просвічували вогні міст і селищ. Крізь неї пролітали хмари.