Самотні й наполегливі п’яниці зазвичай оточені духом цілковитої приватності, та цей пан буквально випромінював фатальну скорботу, яка, розгортаючись, витісняла з закладу інших пияків.
Господаря це не засмучувало, адже пан у чорному затіяв дуже недешевий дослід.
Будь-який заклад, де подають спиртне, має такі полиці, де вишиковуються липкі пляшки хитрої форми, в яких міститься не тільки який-небудь екзотичний напій — найчастіше зеленого чи синього кольорів — а й те, що зазвичай у пляшку так просто не запхнути, наприклад, гілки якихось рослин, цілі фрукти чи, в крайніх випадках, мертвих ящірок. Ніхто достеменно не знає, нащо бармени тримають в закладах такі напої, адже більшість із них смакує переважно патокою, розведеною в живиці чи навіть у шпигинарі. Є думка, що вони мріють про день, коли зайде з вулиці несподіваний гість і замовить чарочку «Абрикосової стежини серед м’ятних заростей» — і наступного дня заклад потрапить на сторінки шанованого путівника.
Незнайомець вирішив пити все підряд.
— А ЩО В ТІЙ ЗЕЛЕНІЙ?
Господар глянув на етикетку:
— Написано, що динний бренді, — невпевнено сказав він. — Пише, що виготовлено й розлито якимись там ченцями за старовинним рецептом, — додав він.
— СКУШТУЮ.
Господар зиркнув на рядок порожніх чарок, що вишикувалися на шинквасі. В деяких лишилися шматки фруктів, вишеньки на шпажках і паперові парасольки.
— Ви впевнені, що вам ще не досить? — перепитав він. Його трохи непокоїло, що обличчя незнайомця розгледіти не вдається.
Чарка, на стінках якої загусали краплі напою, зникла десь у глибинах капюшона й повернулася порожньою.
— ВПЕВНЕНИЙ. А ЩО ОТЕ ЖОВТЕ З ОСАМИ ВСЕРЕДИНІ?
— Пише, що «Весняний лікер». Наливати?
— ТАК. А ПОТІМ ОТЕ СИНЄ З ЗОЛОТИМИ БЛИСКІТКАМИ.
— Е-е… «Старий плащ»?
— ТАК. А ТОДІ ДРУГИЙ РЯД.
— Котрий напій?
— УСІ.
Незнайомець стояв прямо, чарки разом із вмістом — сиропами, лікерами й різноманітною рослинністю — зникали під капюшоном одна за одною, ніби на конвеєрі.
«Ось воно, привалило, — думав господар, — ось він, стиль, тепер уже точно заведу собі червону камізелю, горішки й корнішончики виставлятиму на шинквас, кілька люстер повішаю на стіни, тирсу поміняю». Він взяв із крана просякнуту пивом ганчірку й завзято потер шинквас, розмазуючи лікерні краплі в одну широку веселку, від якої з деревини злазив лак. Останній завсідник нап’яв капелюх і покульгав надвір, щось мимрячи собі під ніс.
— НЕ РОЗУМІЮ, ЯКИЙ СЕНС, — озвався незнайомець.
— Даруйте?
— ЩО МАЄ СТАТИСЯ?
— А ви скільки випили чарок?
— СОРОК СІМ.
— Тоді будь-що, — сказав бармен. Оскільки він був не перший день за шинквасом, то знав, чого від нього чекають ті, хто п’є на самоті до третіх півнів, а тому взявся натирати склянки й розпитувати.
— Вас дружина з дому вигнала, так?
— ПЕРЕПРОШУЮ?
— Горе заливаєте?
— НЕ ВІДЧУВАЮ ГОРЯ.
— Ні, звісно, що ні. Забудьте. Я нічого не казав, — ще трохи потер склянку. — Просто спало на думку, що коли поговорити з кимсь, то легше стає.
Незнайомець трохи помовчав, ніби замислився, а тоді сказав:
— ВИ ХОЧЕТЕ ЗІ МНОЮ ПОГОВОРИТИ?
— Так, звісно. Я вмію слухати.
— ЗІ МНОЮ НІКОЛИ НІХТО НЕ ХОТІВ ГОВОРИТИ.
— Прикро це чути.
— НА ВЕЧІРКИ МЕНЕ, ЗНАЄТЕ, ТЕЖ НЕ ЗАПРОШУЮТЬ.
— Ох.
— УСІ НЕНАВИДЯТЬ МЕНЕ. УСІ. ЖОДНОГО ДРУГА НЕ МАЮ.
— Друзі всім потрібні, це так, — відповів бармен глибокодумно.
— ГАДАЮ…
— Так?
— ГАДАЮ, Я МІГ БИ З ТІЄЮ ЗЕЛЕНОЮ ПЛЯШКОЮ ЗДРУЖИТИСЯ.
Господар посунув у бік незнайомця зелену восьмигранну пляшку. Смерть взяв її, нахилив над чаркою. Рідина подзюркотіла стінкою.
— НАПИЛИСЯ, ЩО Я ДУМАЮ, ТАК?
— Я обслуговую тих, хто може рівно стояти на рахунок три, — відповів господар.
— І-І-І ПР-Р-Р-РАВИЛЬНО. ТА Я… — незнайомець затнувся й завмер, пафосно піднісши вказівний палець. — ПРО ЩО Я КАЗАВ?
— Ви казали, що вам здається, що ви напилися.
— А. ТАК. АЛЕ МОЖУ ПРТВРЗІТИ КОЛИ СХОЧУ. ЦЕ КСПРМЕНТ. І ЗАРАЗ Я ХТІВ Б ПОЕКСПРМНТУВАТИ З ТИМ АПЕЛЬСИНОВИМ БРЕНДІ.
Господар зітхнув і глянув на годинник. Безсумнівно, він робив непогану касу, особливо коли зважити, що незнайомець не помічав, як він накручує ціну чи недодає решти. Та було вже пізно поночі. Точніше, було вже так пізно, що аж рано. Було й ще дещо підозріле в цьому самотньому клієнтові. Зазвичай відвідувачі «Латаного барабана» пили так, ніби завтра не настане, та оце вперше в господаря було відчуття, що воно не настане насправді.