— Пробач, — присоромлено сказав він, — я не усвідомлював… А хто вклав мене у ліжко?
— Я, — сказала Ізабелл. — Але дивилася в інший бік.
Морт натягнув штани, вліз у сорочку й у супроводі Ізабелл поспішив до Смертиного кабінету. Там уже був Альберт. Він нервово тупцював на місці, мов качка на пательні, а коли побачив Морта, то на обличчі в нього з’явилося навіть щось схоже на вдячність.
Морт був здивований побачити в старечих очах сльози.
— У крісло ніхто не сідав, — нив Альберт.
— Даруйте, але хіба сталося щось страшне? — запитав Морт. — Мій дід іноді по кілька днів додому не йшов, коли мав на базарі добрий виторг.
— Але він завжди тут, — сказав Альберт. — Щоранку, скільки його знаю, приходив сюди, сідав за стіл і складав собі маршрути. Це його робота. Обов’язок. Він би не прогулював.
— Гадаю, ті книги з маршрутами можуть зачекати день чи два, — сказав Морт.
«Холодно, не вгадав», — підказала йому запала мовчанка.
— Ні, не можуть?
Дівчина й старий похитали головами.
— Якщо маршрути не відмічати в книзі як належить, не вносити туди вузлові точки, порушиться Баланс, — сказала Ізабелл. — І тоді може статися що завгодно.
— Він тебе навчив? — запитав Альберт.
— Ні, на жаль. Я тільки до практичної частини мав стосунок, а теорію він обіцяв потім пояснити, — сказав Морт.
Ізабелл розридалася.
Альберт взяв Морта за руку і, драматично поворушивши бровами, дав зрозуміти, що їм треба відійти поговорити. Морт невпевнено пішов за ним. Старий пошукав щось по кишенях, знайшов паперовий пакетик і простягнув Мортові:
— Цукерочку?
Морт похитав головою.
— Ніколи не розповідав тобі про маршрути й вузлові точки?
Морт знову похитав головою. Альберт засмоктав льодяник з таким звуком, ніби вода стікає трубами з ванни богів.
— Скільки тобі, хлопче?
— Морте. Мені шістнадцять.
— Є речі, про які хлопцеві варто дізнатися до шістнадцяти, — сказав Альберт, зиркаючи через плече на Ізабелл, яка схлипувала в Смертиному кріслі.
— О, про це я все знаю. Батько мені розповів усе, коли ми разом водили тарґів паруватися. Коли чоловік і жінка…
— Я про всесвіт, — нетерпляче перебив Альберт. — В сенсі, ти про всесвіт думав?
— Я знаю, що Диск несуть крізь космос на своїх спинах четверо слонів, які стоять на спині Великого А’Туїна, — сказав Морт.
— Це не все. Я про всесвіт в цілому — про час і простір, життя і смерть, день і ніч — про все це.
— Не скажу, що загалом багато про це думав, — зізнався Морт.
— Он як. А варто було. Я до того веду, що маршрути й вузлові точки — важлива штука. Вони не дають смерті зійти на манівці. Не господареві нашому Смерті, а смерті як такій. Скажімо… — Альберт насилу добирав слова, — скажімо, смерть має наставати точно тоді, коли скінчується життя, а не до того чи після того, і маршрути треба складати так, щоби ключові показники… ти не нічого не розумієш, правда?
— Даруйте.
— Коротше, треба внести маршрути, — просто сказав Альберт, — а тоді треба забрати ті життя, які належить забрати. Життя в клепсидрах. Оті виїзди — це найпростіший з обов’язків.
— Ви це вмієте?
— Ні. А ти?
— Ні!
Альберт задумано сьорбнув, смокчучи льодяник.
— Тоді світові кранти, — сказав він.
— Слухайте, я щось не второпаю, чого аж так перейматися. Думаю, він просто десь затримався, — сказав Морт, та сам собі не повірив. Смерть не з тих, кого хапають за ґудзика й не відпускають, доки анекдот не розкажуть до кінця, чи кому кладуть руку на плече й кажуть приязно, що не треба поспішати, є ще час на кухоль чи два, або кого вмовляють зіграти в кеглі, бо в команді гравців бракує, а опісля хапонійської піци замовити… І раптом Морта нестерпно гостро накрило усвідомленням, що Смерть — найсамотніша істота у всесвіті. На святі Створення світу його місце було на кухні.
— Не розумію, що це на нашого господаря найшло останнім часом, — пробурмотів Альберт. — Злазь із крісла, дитино моя. Гляньмо на ті книги.
Вони разом розгорнули ґросбух.
Довго дивилися на сторінки.
Тоді Морт промовив:
— Що означають ті всі значки?
— Содомі нон сапієнс, — промимрив Альберт.
— Що це значить?
— Най мене шляк трафить, коли знаю.
— Це по-чарівничому? — запитав Морт.
— Ти про чарівничі справи не патякай. Я про них нічого не знаю, про ті справи. Краще сюди-от мозок приклади.
Морт втупився в лабіринти ліній і значків. Скидалися вони на павутину, у якій павук на кожному з’єднанні зав’язав вузлик і написав примітку. В очікуванні прозріння Морт дивився на плетиво, доки очі не запекло. Прозріння не сталося.