— То як?
— Для мене це якась хапонійська грамота. Не уявляю навіть, із якого боку дивитися, зверху вниз чи якось збоку.
— По спіралі від центру, — схлипнула Ізабелл зі стільчика в кутку.
Юнак і старий врізалися лобами, коли одночасно подивилися в центр. Тоді подивилися на Ізабелл. Та знизала плечима.
— Батько навчив мене читати маршрутну карту, — сказала вона, — коли я сюди вишивати приходила. Іноді читав мені її вголос.
— То ти можеш допомогти?
— Ні, — сказала Ізабелл і гучно висякалася.
— Тобто як це, «ні»? — гримнув Альберт. — Не час зараз для витребе…
— «Ні» означає, — крижаним голосом відповіла Ізабелл, — що я можу поробити маршрути, а ви можете допомогти.
Торгова гільдія Анк-Морпорка вдалася до наймання цілих банд молодиків із вухами завбільшки з кулак і кулаками, мов мішки з горіхами, чиїм обов’язком було перевиховувати тих, хто привселюдно відмовлявся визнавати принадність міста. Скажімо, філософа на прізвище Котосмажець одного дня знайшли в річці трохи нижче за течією — усього лише через кілька годин після того, як він озвучив легендарний афоризм: «Якщо людина стомилася від Анк-Морпорка, вона стомилася від життя по коліна в багні».
Тому найбезпечніше і наймудріше було би зараз приділити трохи уваги одній — із численних, звісно, — одній з речей, якими Анк-Морпорк славний на весь мультивсесвіт.
Їжі.
Половина торгових шляхів Диска проходить крізь це місто сушею чи помітно замуленою річкою. Саме ж місто населяють представники більш ніж половини усіх племен і народів Диска. Відтак в Анк-Морпорку зіштовхуються й змішуються найрізноманітніші кухні світу: у меню місцевих закладів можна знайти тисячі видів і сортів овочів і фруктів, півтори тисячі видів сиру, двісті видів прянощів і спецій, триста видів м’яса, двісті видів птиці, п’ятсот різних видів риби, сотню варіацій на тему макаронів, сімдесят таких і сяких їстівних яєць, півсотні їстівних комах, тридцять видів молюсків, два десятки змій та інших плазунів, а ще світло-коричневу бородавчасту штуку, відому як хапонійський плавучий трясовинний трюфель.
Заклади харчування в Анк-Морпорку теж різноманітні. Є дорогі, де порції крихітні, а тарілки величезні й срібні, а є непримітні, в яких, подейкують, приїжджі з екзотичних країн можуть скуштувати все, що зможуть проковтнути.
«Реберня» Гарґи біля доків навряд чи зазначена в популярних довідниках як зразковий заклад — тут обслуговують тих, хто любить великі порції й ламає столи, коли таких порцій за свої гроші не отримує. Тут нікого не цікавить екзотична чи вишукана атмосфера, а їжа тут теж дуже проста: недозрілі пташині зародки, кишки, фаршировані перекрученими органами тварин, шматки свинячих туш, смажені в тваринному жирі коренеплоди. Або, як їх тут звуть, яйця, ковбаси, ребра й бульба.
Заклади такого штибу не потребують меню. Досить глянути на жилетку господаря — Гарґи.
Гарґа саме думав про те, як йому пощастило з новим кухарем. Величезний, мов живий рекламний щит для свого висококалорійного асортименту, він аж світився від вигляду зали, забитої задоволеними відвідувачами. І який той кухар швидкий! Навіть трохи підозріло швидкий.
Він постукав у віконечко кухні.
— Двооку яєшню, бульбу, боби й трольбургер, без цибулі, — гаркнув він.
— ДОБРЕ.
За кілька секунд віконечко відчинилося й звідти з’явилися дві тарілки. Вражений Гарґа задоволено похитав головою. І так весь вечір! Яєшні яскраві й лискучі, боби червоні, мов рубіни, смажена картопля золотава, мов тіла відпочивальників на дорогих курортах. Минулий кухар робив не смажену картоплю, а коричневий слиз «у мішечку».
Гарґа озирнувся навкруги. Ніхто на нього не дивився. Він мав намір дізнатися, що ж там робиться, за віконечком. Він постукав знову.
— Сендвіч із крокодилом, — сказав він, — і шви…
Віконечко відчинилося. Гарґа вичекав кілька секунд, набрався духу й заглянув під верхній шмат хліба. Він не сказав би напевне, чи це крокодиляче м’ясо, але й не сказав би, що це не воно. Він знову постукав.
— Гаразд, — сказав він, — я не скаржуся, просто хочу знати, як це дається тобі так швидко.
— ЧАС НЕ МАЄ ЗНАЧЕННЯ.
— Правда?
— ТАК.
Гарґа вирішив не сперечатися.
— Ну, хлопче, маю сказати, працюєш ти нівроку, — сказав він.