— ЯК ЦЕ ЗВЕТЬСЯ, КОЛИ ВАМ ОДНОЧАСНО ТЕПЛО, ВИ ЗАДОВОЛЕНІ Й ХОЧЕТЕ, ЩОБИ ТАК БУЛО ЗАВЖДИ?
— Гадаю, це щастя, — відповів Гарґа.
У крихітній захаращеній кухні, де всі поверхні вкриті столітніми нашаруваннями жиру, безупинно крутився Смерть — різав, шинкував, мішав, насипав і смажив. Крізь смердючий дим виблискувала його сковорідка.
Він відчинив двері у холодну ніч, і в кухню зайшло з десяток вуличних котів, що збіглися на запахи молока і свіжого м’яса — найкращого Гарґиного м’яса, в якому той все одно не розбирався, — в мисках, заздалегідь розставлених на підлозі. Подеколи Смерть відволікався від справ, щоби почухати когось із котів за вушком.
— Щастя, — промовив він і здивувався звучанню власного голосу.
Гостроріз, чарівник і Королівський упізнавач, видерся на останню сходинку до вершини вежі й сперся на стіну, щоби дочекатися, коли серце припинить вискакувати з грудей.
Та вежа, насправді, була не такою вже й високою. Просто достатньо високою, як для Сто Лата. В цілому за проектом і за виглядом вона була цілком собі звичайною вежею, в яких зазвичай тримають викрадених принцес. Зберігали там переважно старі меблі.
Однак із тієї вежі був чудовий вигляд на місто й рівнину Сто — інакше кажучи, глядач міг спостерігати звідти достобіса капустяних полів.
Гостроріз дійшов аж до потрісканого зубчастого парапету й подивився на ранкову імлу. Можливо, того дня вона була трохи імлистішою, ніж зазвичай. Трохи зусиль, і він майже помітив мерехтіння у небі. Трохи уяви, і він чув сичання в капустяних полях — такий звук, ніби хтось смажить саранчу. Гостроріз здригнувся.
В такі миті він механічно перевіряв кишені. Цього разу він знайшов там хіба тільки кульочок желейок, злиплих в одну липку желеїну, і яблучний качан. Ні те, ні інше не могло його втішити.
Насправді Гостроріз хотів того ж, чого й усі нормальні чарівники хочуть у таку мить, а саме: покурити. За сигару він би зараз убив, а за розтоптаний недопалок принаймні поранив би. Опанував себе. Тверде дотримання обіцянок корисне для виховання характеру, от тільки характер не надто віддячував Гострорізові за принесені в його ім’я жертви. Кажуть, справжній чарівник завжди має бути напруженим. Зараз Гостроріза можна було мов тятиву натягувати.
Він відвернувся від капустоцвітого краєвиду й пішов униз гвинтовими сходами до головної будівлі палацу.
Та все-таки, визнав він подумки, його задум працює. Населення не опирається думці про коронацію, хоча й не розуміє до кінця, кого коронуватимуть. Вулиці буде прикрашено, а ще Гостроріз домовився про фонтан на головній площі — його ввімкнуть, і з нього тектиме якщо не вино, то хоча б пристойне пиво з броколі. Також будуть народні танці — якщо знадобиться, то на вістрі меча. Будуть розваги для дітей. І смажений бик. Королівську карету наново позолотили, і Гостроріз оптимістично розраховував, що це змусить людей помічати її на вулицях.
Непросто буде із Верховним жерцем Храму Сліпого Іо. Гостроріз вважав його милим стариганом, який був настільки ненадійним, коли доходило до жертвопринесень, що жертовні тварини втомлювалися чекати й ішли геть. Востаннє, коли він намагався принести в жертву козу, та встигла народити двох козенят, а потім материнство пробудило в ній відчайдушну сміливість, і половині жерців довелося тікати з храму.
Тож, за Гострорізовим підрахунком, імовірність, що він спроможеться вдягнути корону на потрібну голову, навіть за звичайних обставин була мізерною. Доведеться стояти поряд і тактовно скеровувати старечі руки куди слід.
Та й це була не найбільша проблема. Найбільша проблема була дійсно величезною. Про неї після сніданку йому розповів Канцлер.
— Феєрверки? — перепитав у нього Гостроріз.
— Це штука, яку ви, чарівники, добре вмієте, хіба ні? — сказав Канцлер. Він був простий і грубий, мов лежалий хліб. — Спалахи, вибухи й таке інше. Пригадую, приїздив до нас чарівник, коли я був малий…
— На жаль, я про феєрверки нічого не знаю, — сказав Гостроріз таким тоном, ніби це незнання мало для нього велику сентиментальну цінність.
— Ракети такі й сякі, — радісно пригадував Канцлер. — Анкійські свічі. Громовиці. І ще ті штучки, що їх в руках можна тримати. Яка може бути коронація без феєрверків.
— Так, але зрозумійте мене…
— Добродію, дорогенький, — перебив його Канцлер, — я знав, що можна на вас покластися. Запам’ятайте: більше ракет, а ще завершити треба чимось таким тематичним, майте на увазі, чимось таким, щоби аж дух перехопило, як‑от портрет… портрет… — його погляд зробився скляним і до втоми знайомим Гострорізові.