І вправним кидком переправив ту штуку в Імператорову тарілку, де вона, трохи потремтівши, прийшла в стан спокою. Хлопчик якийсь час дивився на неї, а тоді підчепив паличкою.
— Он як, — сказав він, — та хіба не сказано було самим великим філософом Лі Тіном Улесником, що вчений муж є вищим за будь-якого князя чи царя? Пригадую, як ви давали мені прочитати уривок, де про це йшлося, о Вірний і Ненастанний Шукачу Знань.
Драглиста штукенція витворила дугу в повітрі й присоромлено гепнулася на тарілку Візира. Той підхопив її паличками й приготувався до другої подачі, трохи примружившись.
— Зазвичай це твердження можна вважати істинним, о Нефритовий Потоку Мудрості, та особисто ваш покірний слуга аж ніяк не може вважатися вищим за Самого Імператора, якого він любить, ніби власного сина, і якого глядів невсипно аж від сумної часини загибелі його батька, тож складає цей смаколик до ваших ніг як скромний дар.
Усі придворні супроводили пильними поглядами нещасний шмат риб’ячої плоті в його третьому польоті через стіл, та Імператор, хвацько махнувши віялом, відбив подачу й так повернув невідому штукенцію у Візирову тарілку. Та льопнулася з такою силою, що варені водорості бризнули навсібіч.
— Та вже з’їжте хтось те нещастя, — вигукнув Морт, якого ніхто не міг чути. — Я поспішаю!
— Ви найвідданіший зі слуг моїх, о Мудрий і Справді Єдиний Супутнику Моїх Покійних Батька й Дідуся в Їхніх Останніх Подорожах, а тому я проголошую вас достойним нагороди, що полягає в куштуванні цього рідкісного й вишуканого наїдка.
Візир невпевнено поштрикав штукенцію паличкою й уважно придивився до посмішки Імператора. Вона була широка і страшна. Він шукав, як би відкараскатися від пригощання.
— На жаль, здається, що я вже трохи переїв… — почав він, та Імператор жестом наказав йому замовкнути.
— Не сумніваюся, що такий смаколик вимагає особливого гарніру, — сказав він і поплескав у долоні. Стіна за його спиною розсунулася, і четверо небесних стражів увійшли до зали. Троє з них тримали напоготові бойові мечі нуж-бо, а четвертий ледь не заточився, намагаючись наспіх проковтнути незагашений недопалок.
Тарілка випала з Візирових рук.
— Найвідданіший з моїх слуг боїться, що йому забракне місця в шлунку для останнього смаколика, — сказав Імператор. — Певно, ви могли б перевірити, чи дійсно його шлунок такий уже повний. І чому в одного з вас іде вухами дим?
— Це жага до дії пече йому, о Сонцеликий, — швиденько виправдався старший страж. — Боюся, спинити його буде непросто.
— Тоді нехай вийме меч і… О, то Візир наш усе-таки згадав про апетит. Чудово.
Запала цілковита мовчанка. Візир старанно жував. Тоді ковтнув.
— Смакота, — сказав він. — Неперевершено. Справжній подарунок богів, а тепер, коли дозволите… — він випростав ноги й спробував підвестися. На чолі виступили краплі поту.
— Вже йдете від нас? — здійняв брови Імператор.
— Нагальні державні справи, о Правителю, Від Якого Ніщо…
— Сидіть. Отак швидко вставати з-за столу шкідливо для травлення, — сказав Імператор, і стражі хором закивали. — Крім того, немає у вас жодних нагальних державних справ, коли тільки не йдеться про пляшечку з написом «Протиотрута» в чорній лакованій скриньці на бамбуковому килимку вашої спальні, о Світило Мудрості в Нічній Темряві.
У Візирових вухах гуло. Обличчя почало синіти.
— Бачите? Невчасний рух на повний шлунок — і от уже погане самопочуття. Волію, щоби це просте знання рознесли по всіх усюдах мого царства, аби всі мужі знали про ваш стан і діяли відповідно.
— Мій обов’язок привітати вас, о Сонцеликий, із такою далекоглядністю, — промовив Візир і упав обличчям у таріль із вареними м’якопанцирними крабами.
— У мене був найкращий учитель, — сказав Імператор.
— І ПУНКТУАЛЬНИЙ, — сказав Морт, заносячи меч.
За мить дух Візира підвівся з подушки й оглянув Морта.
— Ти хто такий, варваре? — гаркнув він.
— СМЕРТЬ.
— Вже точно не моя, — відрізав Візир. — Де мій Чорний Небесний Вогнедишний Дракон?
— НЕ ЗМІГ ПРИЙТИ, — за спиною Візирового духа почали скупчуватися тіні. Кілька з них були вбрані в імператорські мантії, та було й багато інших, які штовхалися й усіляко давали зрозуміти, що нетерпляче чекають на Візирів дух у краю мертвих.