— Звикнете.
— Сподіваюсь, ні.
— От і добре. А тепер, Ізабелл, — сказала Келі, напруживши щелепу, — якщо ви маєте намір бувати при дворі, то є люди, яким вас обов’язково слід представити…
Ізабелл глянула на Морта повними відчаю очима, перш ніж її поглинув натовп, і вона зникла з поля зору.
Морт потер шию під коміром, роззирнувся й швиденько пішов у темний куток в дальньому кінці трапезної, де можна було хвилинку побути на самоті.
За його спиною Церемоніймейстер відкашлявся. Очі його зробилися скляними, погляд розфокусованим.
— Викрадач Душ, — промовив він тоном людини, чиї вуха не відають, що говорить рот, — Той, Через Кого Занепадають Імперії, Осушувач Океанів, Відбирач Років, Остання Інстанція, Той, Хто Збирає Врожай Людський…
— ГОДІ, ГОДІ, Я ТАК ЗАЙДУ.
Морт завмер, не донісши холодну індичу ніжку до рота. Не озирався. Це було зайве. Цей голос, який радше відчувався, аніж чувся, неможливо було сплутати ні з чиїм. Те, як світло в приміщенні тьмянішало з появою цього пана, — теж було цілком особливим явищем. Розмови й музика потроху затихали, доки не вщухли зовсім.
— Ми й не сподівалися, що ви прийдете, — звернувся він до папороті в горщику.
— НА ВЕСІЛЛЯ ВЛАСНОЇ ДОНЬКИ? ХАЙ ТАМ ЯК, А МЕНЕ ОЦЕ ВПЕРШЕ КУДИСЬ ЗАПРОСИЛИ. ЩЕ Й ЗАПРОШЕННЯ ІЗ ЗОЛОТИМ ОБРІЗОМ, І ПРОХАННЯМ ПОВІДОМИТИ, І ТАКИМ ІНШИМ.
— Так, але вас не було на церемонії…
— МЕНІ СПАЛО НА ДУМКУ, ЩО ЦЕ БУДЕ ТРОХИ НЕДОРЕЧНО.
— А, ну, так, можливо…
— ЧЕСНО КАЖУЧИ, Я ВВАЖАВ, ЩО ТИ З ПРИНЦЕСОЮ ПОБЕРЕШСЯ.
Морт зашарівся.
— Ми з нею про це говорили. Та дійшли висновку, що не варто аж так захоплюватися, коли випадково принцесу врятував.
— МУДРЕ РІШЕННЯ. ЗАБАГАТО ЮНИХ ПАНН КИДАЄТЬСЯ В ОБІЙМИ ПЕРШОМУ-ЛІПШОМУ ЮНАКОВІ, ЯКИЙ РОЗБУДИВ ЇХ ПІСЛЯ СТОЛІТНЬОГО СНУ, СКАЖІМО.
— Ну і ми ще подумали, що так чи інак, оскільки ми з Ізабелл так близько знайомі, то…
— ТАК, ТАК, ВІРЮ. ЧУДОВЕ РІШЕННЯ. ОДНАК Я ВИРІШИВ БІЛЬШЕ НЕ ЦІКАВИТИСЯ ЛЮДСЬКИМИ СПРАВАМИ.
— Невже?
— ХІБА ТІЛЬКИ ОФІЦІЙНО, КОЛИ ВИКОНУЮ ОБОВ’ЯЗОК. ЦЕ РОБИТЬ МОЄ СТАВЛЕННЯ ДО РОБОТИ УПЕРЕДЖЕНИМ.
Кістлява рука з’явилася в полі Мортового бокового зору і вправно підчепила шпажкою фаршироване яйце. Морт різко розвернувся.
— Що тоді сталося? — запитав він. — Я мушу знати! Ми були в Довгій кімнаті, і от уже за хвилину ми в полі за містом, і ми справжні! Я про те, що дійсність нас чомусь прийняла! Як це сталося?
— Я ПОГОВОРИВ ІЗ БОГАМИ.
Смерть сказав це так, ніби почувався незручно.
— Он як. Невже справді поговорили?
Смерть намагався не зустрічатися з ним поглядом.
— ТАК.
— Вони, мабуть, страшенно тішилися.
— БОГИ СПРАВЕДЛИВІ. А ЩЕ ВОНИ СЕНТИМЕНТАЛЬНІ. Я ЦІЄЇ НАВИЧКИ ТАК І НЕ ЗАСВОЇВ.
АЛЕ ТИ ЩЕ НЕ ВІЛЬНИЙ ВІД ОБОВ’ЯЗКІВ. ТИ МУСИШ ПРОСТЕЖИТИ, ЩОБИ ІСТОРІЯ СКЛАДАЛАСЯ ЯК НАЛЕЖИТЬ.
— Знаю, — сказав Морт. — Об’єднати королівства і таке інше.
— МОЖЛИВО, ТИ НАВІТЬ ПОШКОДУЄШ, ЩО НЕ ЛИШИВСЯ У МЕНЕ НА СЛУЖБІ.
— Я справді багато чого там навчився, — визнав Морт. Він мимохіть підніс руку до щоки і намацав чотири тонкі білі рубці. — Але я не певен, що маю талант до такого фаху. Слухайте, мені справді прикро…
— У МЕНЕ ДЛЯ ВАС ПОДАРУНОК.
Смерть поставив на стіл тарілку з закусками й запустив руку кудись у таємничі глибини свого плаща. Коли рука показалася знову, між вказівним і великим пальцями вона тримала невеличку кульку.
Кулька була три дюйми в поперечині. Можливо, це була найбільша в світі перлина, от тільки на поверхні її танцювали невловні срібні образи. Здавалося, вони от‑от набудуть впізнаваної форми, та чомусь щоразу вони примудрялися цього остаточного оформлення уникнути.
Коли Смерть поклав кульку Мортові на долоню, вона виявилася несподівано важкою і трохи теплою.
— ДЛЯ ТЕБЕ І ТВОЄЇ ДРУЖИНИ. ВЕСІЛЬНИЙ ПОДАРУНОК. ПОСАГ.
— Вона прекрасна! А ми гадали, чи та срібна решітка для хліба від вас.
— РЕШІТКА ВІД АЛЬБЕРТА. НА ЖАЛЬ, УЯВА В НЬОГО НЕ НАДТО БАГАТА.
Морт так і сяк перевертав кульку на долоні. Обриси, що скипали на її поверхні, здавалося, відповідали на дотик, розпускаючи поверхнею потоки світла в напрямку пальців.
— Це перлина? — запитав Морт.
— ТАК. КОЛИ ЩОСЬ ПОДРАЗНЮЄ ВУСТРИЦЮ, І ПОДРАЗНИКА ПОЗБАВИТИСЯ НЕ ВДАЄТЬСЯ, БІДОЛАШНА ІСТОТКА ВКРИВАЄ ЙОГО СЛИЗОМ ШАР ЗА ШАРОМ І ПЕРЕТВОРЮЄ НА ПЕРЛИНУ. АЛЕ ЦЯ ПЕРЛИНА ОСОБЛИВОЇ ПОРОДИ. ПЕРЛИНА ДІЙСНОСТІ. УСІ ТІ БЛИСКУЧІ ВІЗЕРУНКИ — ЗАМКНЕНЕ У НІЙ СУЩЕ. ТИ МАВ БИ ВПІЗНАТИ ЇЇ. ЗРЕШТОЮ, ЦЕ ТИ ЇЇ СТВОРИВ.