— Отже, успіх моїх переговорів вирішувався не тут і не на Мацмаї? — спитав Рікорд.
— О ні! Вирішувався він у Бородіно, в Смоленську, на ріці Березіні…
Але тоді ж таки Дмитро Симонов сказав Рікооду про небезпеку. Коли б матрос не був такий схвильований поверненням на рідний корабель, короткою, дуже короткою зустріччю з товаришами, коли б не боявся японських чиновників, які супроводили його і які, здається, вже встигли вивчити російську мову, він розповів би й більше, і докладніше… Але Симонов дуже хвилювався. Рікорд почув плутану історію втечі полонених та повернення їх у тюрму, наказ Головніна бути пильним і обережним, незрозумілу просьбу Мура прислати в Мацмай усі його речі, що частково переховувались на кораблі, — просьбу, яку Головнін не радив задовольняти…
До них підійшов японський чиновник, і Симонов зразу ж замовк.
— Але навіщо мічманові стали потрібні його речі? — здивувався Рікорд. — Адже він незабаром має повернутися з полону.
— Це дуже небезпечно, — тихо промовив матрос. — Тут незрозуміле щось діється. Нехай уже Василь Михайлович розповість потім сам…
Вони розсталися: час побачення закінчився. А тепер у Хакодате під прицілом берегових батарей Рікорд весь час роздумував над словами матроса… Чи можливо, щоб Такатай Кахі одурив і японці знову готували пастку? Цьому не хотілось вірити. Чи, може, мічман серйозно захворів, а Симонов не хотів тривожити його, Рікорда?
Весь цей час «Диана» перебувала в бойовій готовності. Подвоївши нічні вахти, Рікорд вирішив терпляче ждати. Чи міг він подумати, що небезпека крилась серед самих полонених, чигала на них вдень і вночі і що небезпекою цією був мічман Мур?..
Документ, доставлений Рікордом з Охотська, стаз відомий і полоненим. Цього лаконічного листа губернатор не без гордощів показав Головніну, Хлєбникову й Муру.
— Мене цілком вдовольняють запевнення в дружбі, зроблені самим російським імператором, — сказав він.
Мур жадібно схопив листа і двічі перечитав його вголос.
— Послухайте, мій буніосе!.. Але до чого тут імператор? Це пише незначний морський чиновник, — не більше! І потім що за тон? Це ж справжнісінька образа японської влади! Він погрожує Японії новими нападами російських кораблів…
Затамувавши подих, зціпивши зуби й кулаки, Головнін і Хлєбников мовчки слухали істеричні викрики Мура.
Глибоко зітхнувши й досадливо морщачись, губернатор спитав капітана:
— Ви теж вважаєте, що цей лист образливий?..
— Ні, — сказав Головнін. — Я вважаю, що він прямий, і чесний, і чемний в міру…
Примруживши очі й ущипливо посміхаючись, мічман спитав виразно й голосно, чомусь співуче вимовляючи слова:
— А погроза новими нападами? Ось це місце: «… жителі приморських місць повинні будуть зазнати великої турботи від наших кораблів…» Я питаю: хіба це не погроза?!
Губернатор майже вихопив з його рук листа. Він дивився на мічмана розгнівано:
— Ви чіпляєтесь, мічмане, до слів і намагаєтесь учити старших! Хіба ми, японці, не пам’ятаємо, якої турботи завдали нам Хвостов і Давидов? Чи ви хотіли б, щоб такі дії російський начальник називав іншими, ласкавими словами?
Він злегка вклонився капітанові:
— Ви правду кажете, пане Головнін: листа написано прямо, чемно і чесно. Тепер я з задоволенням бачу: в Охотську є ясний розум, з таким начальником приємно мати справу… І ще мені приємно повідомити вас, що найближчим часом вас переправлять на шлюп «Диану», на якому ви повернетесь у Росію…