Москаль-чарiвник

Михайло (п'є). Вона, вона. Це у мене клад — не жiнка!

Солдат. Ты счастлив, хозяин: жена у тебя хороша и наливка недурна (наливає). За здоровье чернобровой Татьяны. (П'є).

Михайло. Здорова, моя рибко, перепiлко! (П'є).

Тетяна (наливає). Спасибi! За здоров'я москаля-чарiвника!.. (Пригубила й оддала чоловiковi).

Михайло. Здоровi були, мосьпане-чарiвник!

Солдат (наливши). Благодарствуйте, завидная парочка! (П'є).

Михайло. Що вже моя Тетяна, то (п'є) чорнобрива, кохана. (Спiває).

З того часу, як женився,
Я нiколи не журився,
Ой, чук, Тетяна,
Чорнобрива, кохана!
За Тетяну сто кiп дав,
Бо Тетяну сподобав.
Ой, чук…
За Марусю п'ятака,
Бо Маруся не така.
Ой, чук…
Я веселий i здоров
Вiд Тетяниних бров…

Ой, чук…
Як Тетина засмiється,
В душi радiсть оддається.
Ой, чук, Тетяна,
Чорнобрива, кохана!

Солдат. Ай, хозяин! Да ты, брат, хват!

Тетяна. А ти думав, що у мене чоловiк абиякий?..Не бiйсь, себе не видасть. (Спiває).

Будь у мене мужичок з кулачок,
А я таки мужикова жiнка…
Я за його захилюсь, захилюсь,
Та нiкого не боюсь, не боюсь.
Ой, до мене губерець пiдсипавсь
I любовi добивавсь, добивавсь.
Я губерця любити не стала, —
Його трясця напала, напала.

"Молодице, чия ти, чия ти?
Пусти мене до хати, до хати".
"Пiди к чорту, убирайсь, убирайсь,
Коло ворiт не шатайсь, не шатайсь!"

Михайло. Воно так, вашецi проше: сучка санчата замчала; у нас ремiнця за личко не вимiняєш.

Тетяна. От тепер час уже спати лягати

Солдат. А я поразмялся так, что сон прошел. Хотите ли, хозяева, я вас потешу?

Михайло. Потiш… та чим же i як?

Тетяна. Та годi вам утiшатись: час спати!

Солдат. Успеешь, хозяйка, выспаться. Хотите ли, я покажу вам старшова, с которым все делаю?

Михайло. Старшого? Це б того, — що греблi рве?

Тетяна. Цур йому! Це б того, що — не при хатi згадуючи? (Плюється).

Солдат. Ну, да что ж? Вить беды никакой не будет, ни страха. Он явится в человеческом виде, когда хотите.

Михайло. В чоловiчеськiм? Якого ж чоловiка?

Солдат. Какого хотите? (Всi мовчать).

Тетяна. Знаєш, чоловiче, що? Нехай явиться таким, як я знаю i скажу москалевi… Побачимо, чи покаже!

Михайло. Добре, кажи, говори.

Солдат. Изволь, сказывай, в каком хочешь образе видеть.

Тетяна. Нехай твiй старший покажеться паничем Финтиком, що в нашiм селi проживає, та щоб i в такiй одежi, яку вiн носить.

Солдат. Да платья-то, думаю, много есть у него. Так в каком прикажешь его представить?

Михайло. В такiм, яке носив сьогоднi.

Солдат. Изволь.

Михайло (жiнцi). Я не вiрю москалевi: вiн хваста.

Солдат бере вуглину i виймає шомпол, розставляє чоловiка i жiнку по обидва боки сцени, обводить їх кругами, зав'язує хустками очi. Стає сам посеред сцени i питає поважно, мiняючи голос.

Солдат. Откуда хотите, чтоб сатана в виде панича вышел?

Михайло (боязко). Нехай жiнка каже.

Тетяна. З-пiд припiчка.

Михайло (набiк). О, хитра з бiса!

Солдат. Не робейте, не бойтесь ничего, не говорите ни слова, не отзывайтесь и с круга ни на шаг не сходите; а не то — быть бедам!

Михайло. А з зав'язаними очима побачиш його?

Солдат. К повязке не дотрагивайтесь. Я сам сниму ее, как придет время.

Михайло. Господа служивий! Чи не можна, щоб цiї потiхи не показувати? Мене циганський пiт проймає.

Солдат. Теперь уже поздно: все черти встревожились в аде. Стойте, не шевелитесь и слушайте! (Поважно i помалу).

Тара, бара,
Гала, бала.
Во всех углах
Трах-тарарах!
Из печнова дна
Вылезай, сатана!

При цих словах Михайло смiшно кривиться. Финтик вилiзає з-пiд печi. Солдат йому помагає, затуляє пiч, стає знов на своє мiсце й робить знак, щоб той мовчав; пiдходить до жiнки, розв'язує їй очi, далi й чоловiковi. Михайло, вгледiвши Финтика, виявляє переляк i дивування. Тетяна хоче так само зробити, та удає невдало..

Михайло (опам'ятавшись). А можна, мосьпане, з ним i побалакати?

Солдат. Нельзя: голос его сильнеє грома, когда заговорит, из глаз засверкают молнии, а из ушей дым пойдет коромыслом. Ты не перенесешь такого ужаса.