Солдат. Нет, это обязанность и долг служащих, а не отличие… Но военная служба, как ни говори, есть служба славная. Ну, когда ваша статская служба знаменита, зачем вас называют подьячими?
Финтик. Сие взято из древних предании; но у нас, по гражданской службе, есть много почетных людей, имеющих статские чины и звания.
Солдат. И ведомо, как не быть? Но больше, я думаю, из таких, что служили первее в военной службе, а после отставки служат уже в статской. Таковы почтенны, да и поделом, ибо они посвятили всю жизнь свою на прямую царскую службу, а не для того, чтобы выслужить чинок так, как ты.
Тетяна. А що, договорився? То-то: не треба об собi багато в голову забирати i думати, що ось ми-то!
Финтик. Что ж! В 1812 году, во время нашествия на Россию Бонапарте, я хотел было пойти в ополчение, но батюшка и матушка - куда! - такой подняли галас и трохи не послiпли од сльоз.
Солдат. Эдаки чадолюбивые!.. Полно об этом! Скажи-ка, панич, зачем ты здесь и свой пост оставил?
Финтик. Я приехал в сие село домой для свидания с матушкою и имею отпуск на два месяца, а здешнюю хозяйку посещаю для ради скуки.
Солдат. Смотри-ка, чтоб от скуки не завелись крючкотворные шашни. Вить ваше братье - крапивное семя. У вас совесть купоросом подправлена. Недолго до беды!
Тетяна. Не турбуйся, мосьпане служивий! Знаю я, куди ви гнете. Вибийте хвiст об тин, - нужди мало, що чоловiка нема дома третiй мiсяць!
Солдат. Я, право, дурнова ничего не думаю… Однак, хозяйка, нет ли у тебя чево поужинать или хоть так перехватить? (Позiхає, нiби спати хоче).
Тетяна. Далебi нема. Я одна собi живу, то до страв менi байдуже: для одної душi небагато треба.
Солдат. Ну, хоть горелки чарку! (Знов позiхає).
Тетяна. Горiлки? цур їй! Я не знаю, коли i в хатi була.
Солдат. Ну (позiхає), так где ж мне спать ложиться? Я устал, а притом и с похмелья, - смерть спать хочется.
Тетяна. Оттам у запiчку, коли хочеш, бо тут нiде бiльше.
Солдат. Ладно! (Позiхаючи, здiймає з себе пiдсумок та тесак i вiшає на стiнi, пiд якою поставив був рушницю). Прощайте, добрые люди! Бог с вами! (Набiк). Я вас подстерегу! (Заходить за лаштунки бiля печi).
Тi ж, без солдата.
Финтик. Нехай голодний околiє, негодний азартник!
Тетяна. А менi жаль його. Но за те, щоб не бушував, нехай спить не ївши. У нас ласкою всього достанеш, а криком та лаянням нiчого не вiзьмеш.
Финтик. Та це ж найпершая замашка у москаля, щоб на квартирi хазяйку налякати, хазяїна вилаяти i гармидеру такого наробити, що не знаєш, де дiтись… Коли ж ми i як вечеряти будем?
Тетяна. Пождiте, поки москаль добре засне. В мене єсть пряжена ковбаса, печена курка i пляшечка запiканої. Страва стоїть у коморцi, пiд боднею, а запiканка - там (показує) у закапелочку… О! слухайте: уже харчить…
Финтик. Однако ж ты с ним после одна останешся.
Тетяна. А вам що до того? До мене поприходять дiвчата, а ви до того часу посидите у мене. Я скажу, що вас нарошне впросила остатись, щоб не самiй бути з москалем.
Финтик. А як ми начнем вечеряти, а москаль прокинеться?
Тетяна. То ми i ного попросимо. Сердитим треба угождати, а злого ласкою бiльше улагодиш, як сваром.
Финтик. Правда… Тс!… Щось застукотiло!
Тетяна. То, може, вiтер. (Прислухається. За лаштунками чутно гомiн i голос, що обзивається до волiв. Тетяна прислухається коло вiкна. Финтик, видимо, злякався).
Тетяна (перелякано). Пропала я! Чоловiк мiй приїхав з дороги!
Финтик (розпачливо). Що ж менi, то єсть, робити? Де дiтись?
Тетяна. Швидше лiзьте пiд припiчок! Я заставлю вас заслоною, а як усi поснуть, тодi випущу надвiр.
Финтик ховається пiд пiч. Тетяна заставляє заслоною i виходить назустрiч чоловiковi.
Михайло та Тетяна.
Михайло (входить у свiтлицю). Здорова була, жiнко, моя голубко. (Обiймаються). Як же поживаєш? Чи жива, чи здорова?
Тетяна. Слава богу, чоловiче! Як з тобою поводиться? (Обiймає чоловiка). Чого ти так довго барився? Я ждала-ждала та й годi сказала.
Михайло. В дорозi, знаєш, усього, буває; та, хвалить бога, все добре (побачив амунiцiю). А це що таке, жiнко?
Тетяна. Що таке? Москаль-постоялець. Не дуже лишень гомони, щоб не розбудив! Недавно спати вклався.
Михайло. Може, сердитий дуже, крикливий?.. Давно ж вiн став у нас на квартиру?
Тетяна. Сьогоднi ввечерi прийшов. Та тут був таку бучу збив, що я не знала, що й робить! Давай йому горiлки, курей та вареникiв!
Михайло. Нагодувала ж ти його?
Тетяна. Чим же я його нагодую? У мене нема нiчого. Я одна, то для себе рiдко коли варю.
Михайло. Тим же вiн i сердитий. Добре, що ще й не потасував тебе. Це диво, що москаль голодний заснув, не побивши хазяйки. Та й менi їсти хочеться. Чи нема чого?
Тетяна. Що ж менi на свiтi робити? Хiба паляницi або що?
Тi ж iсолдат.
Солдат. Что у вас тут за шум? Мне и спать помешали!
Михайло. Вибачайте, судир, будьте ласкавi. Я вернувся з дороги та з жiнкою i розбалакався.
Солдат. Так ты хозяин? Ну, брат, здорово! Небось давно в дому не бывал?
Михайло. Дев'ятий тиждень, як з дому виїхав у Крим за сiллю.
Солдат. Это нехорошо - такую молодую и пригожую жоночку оставлять одну и на долгое время.
Михайло. Нiчим же й перемiнити. Як все з жiнкою дома сидiть, то й їсти нiчого буде!
Тетяна. Нам це не першина. Я вже привикла оставатись дома сама без чоловiка.
Солдат. И тебе не скучно одной?