Він тихенько вийшов і закрив двері.
Артур стояв так, чуючи, як сіпається кожен м'яз його тіла. В голові перевалювався цілий табун найрізноманітніших думок. Емоції – від ейфорії до найчорнішої розпачі – шарпали душу ніби справжній ураган. Все, що міг одержати, все, що міг втратити. Те, що вже пожертвував; те, чого ще не зміг добути. Родина, гроші, приятелі, впливи. Влада.
Він простягнув руку, але завагався і зігнувся навпіл. Біль у серці, який він давно вже не відчував, повернувся несподіваним пароксизмом.
Він схопив авторучку, вирвав її з прибору.
Зітхнув з полегшенням, прикрив очі. Випростався і відкинув волосся назад, провів долонею по зарослих щоках. Поправив полу пальто і майже інстинктивно сунув авторучку до внутрішньої кишені.
- Не знаю, про що було стільки крику, - буркнув Москаль сам до себе, виходячи в коридор.
Безхатченка вже не було, тому він всунувся в технічний хід, замкнув за собою решітку і почав поволі, шматок за шматком, ногами вперед, човгати назад.
Він знав ці коридори. Не було потреби йти каналізацією, вибрав більш вигідний шлях. Присвічував собі ліхтариком, але, скоріш, з цікавості, дивлячись, як змінилися ці місця більше, ніж за півстоліття.
Коли, в решті решт, він випірнув на поверхню, була середина ночі. Навкруги нього дихала життям Москва – сяюча мільйонами вогнів на снігу, підморгуючи неонами, день і ніч пульсуюча артеріями проспектів, переповнена шансами і можливостями.
Правдива, єдина. Виняткова.
Неспішним кроком він перейшов на Мохову, по дорозі умив руки і обличчя снігом. Колючі голочки радості пробігли по шкірі, дихання морозу відразу ж посікло шкіру на щоках… Артур почув, що насправді живе.
Підняв руку, щоб зупинити таксі. Водій спочатку пригальмував, потім, мабуть, придивився до пасажира, хотів дати газу в повернутися на полосу – але замість того натиснув на гальма. Машиною аж закинуло, частково розвернуло боком на покритій кригою поверхні проїжджої частини вулиці.
Москаль нахилився до шиби, що вже відкривалася. Зсередини бухнуло теплом і запахом тютюнового диму.
- Ти що, дід, охуїв?! Та я тобі…
Матюки застрягли у таксиста в горлі, коли незнайомий глянув йому прямо в очі.
- Добрий вечір, Максиме Федоровичу.
Водій заморгав, проковтнув слину. Вже раніше, незрозуміло чому, він загамував. А тепер подивився на цю людину і… І сам не знав, що і подумати. В першу хвилину він прийняв цього чоловіка за якогось обірванця, а тепер був готовий дістати для нього зірку з неба.
Москаль почекав, доки водій скочить зі свого крісла і відкриє йому двері. З гідністю підібрав поли рваного, покритого плямами пальта, умостився на своєму місці і кивнув головою. Його водій обережно закрив двері, обіг машину навкруги і знову сів за кермом.
- Поїхали, Максиме.
Кивок, перша швидкість. Машина скочила вперед, в'їжджаючи на пусту середню полосу.
- Куди?
Москаль подивився на видимі звідсіля башти Кремля.
- А це вже побачимо. Побачимо…
ІХ АКТ
Рубльовка, під Москвою
Ось тут, бачите?,
А ось тут, бачите?
Підпалили ось тут розходилося, видно, як вогонь розходився по інсталяції. І погасити неможливо.
Сергій подивився на шефа, який стояв в ідеально кремовому пальті посеред закопчених, потрісканих від вогню стін. Вони вже стільки років були разом, що охоронець навчився відразу вгадувати емоції шефа; обличчя олігарха, можливо, і видавалося спокійним, але ж чуяв, що батюшка аж кипить всередині.
Пожарний інспектор був типовим канцелярським щуром: малий, худий і слизький. На щастя, він не був дурним, тому, принаймні, мав уявлення, з ким розмовляє.
- Ну і як зайнялося під дахом, то вже ніяк не давало погасити. До того ж настінні панелі на другому поверсі, свіжа деревина…
- Немає на світі нічого такого, чого не можна було б зробити, товаришу, - голос шефа шмагнув начебто батіг, а той аж зіщулився, - є тільки неправильне розміщення засобів, або ж недостатнє бажання.
- Але ж… ми все… чотири екіпажі гасили… - скиглив чиновник.
Серьожа покрутив головою, непомітним жестом показав йому: тихо. Щур зрозумів, відразу ж замкнувся. Якийсь час панувала тиша, тільки морозний, проймаючий холодом вітер свистів в потрісканих стінах і шелестів пластами сажі, розносячи по околиці душний запах паленого.
- Підпал, кажете. Маєте інформацію від міліції, хто це зробив?
- Артуре Вікторовичу, ми не… то не наша…