Будильник підриває нас шаленим торохтінням. Розпалити в печі – це мій обов'язок і привілей, після чого паличку з утримання домашнього вогнища переймає Марта. Миюсь та голюсь в крижній воді, з'їдаю швидкий сніданок виробника. Кава з цикорію, поцілунок в щоку і бігом на підприємство.
Йдучи по вулиці до зупинки, ще одвертаюся, щоб помахати стоячій у вікні Марті. Її видно в повені рудих локонів, єдиний промінець щастя між сірими вікнами камениці, серед штукатурки, що лущиться шматками з просочених водою цеглин. В непривабливій дійсності вранішньої вулиці мене обминають люди в сірому одязі. Повітря пахне вологою та димом, вихлопними газами і брудом.
Знову бачу, як він стоїть на другій стороні вулиці. Стоїть і дивиться на мене, як і тоді, біля входу на базар. Губи п'янички ворушаться, і я готов був би присягнути, що з руху його губ я б міг прочитати слова:
"Купи, пан, авторучку".
Завмираю, ніби вкопаний в землю. Рука інстинктивно тягнеться до кишені куртки… Ніби загіпнотизований, дивлюсь, як тип рушає до мене через вулицю; одночасно, краєм ока бачу "вісімнадцятий", що саме під'їжджає. Водій дзвонить раз, другий, а потім тільки пронизуючий вереск гальм та скрегіт сталі…
Жіночий крик, перерваний на половині тону. Силует зникає, наче його здмухнули, на його місці тепер стоїть сталева туша червоного трамвая. Збігаються роззяви, автомобілі зупиняються. Хтось кричить, хтось ще плаче. "Швидку! Дзвоніть у швидку!" – волає якийсь товстун. Люди підходять, стають півколом. Роблячи вигляд, нібито не бажають бачити, дивляться крізь пальці.
На диво байдуже дивлюсь на лежаче на бруківці роздавлене тіло. Ноги викручені під неприродним кутом, одна рука, мабуть, відірвана, тримається тільки на тканині одежі. Плащ з коміром, що страшно вилиняв, весь просяк кров'ю, що розлилася калюжею на каменях вулиці.
Багряна кров. Багряна, наче моя авторучка.
ІІ АКТ
Наступної осені
- Войтуля, давай перерахуємо кошти ще раз. Це ж тобі не пекарня, де сунув – вийняв, і булочки тобі будуть.
Він тяжко дивиться на мене, але перевертає аркуш на другий бік, кількома рухами шарикової ручки з різнокольоровими стержнями викреслює таблицю.
- Сам подивись. Ось тобі загальні витрати на закупівлю товару…
- Ніякі не загальні, - відразу ж застерігаю. – Показуй окремі складові елементи.
- Артуре, будь ласка…
- Це я тебе прошу, Войтек. А якщо нам не стачить? Як тоді будеш вибирати, що купувати? Навмання?
- Добре, хай вже буде. В такому разі тут зробимо аудіо устаткування, тут – одяг… Диктуй мені по черзі.
Так ми сидимо вже другу годину в сивому цигарковому диму та випарах пива. Поволі, тяжко, в болю створення повстає наш "бізнес-план" – це Войтек притягнув звідкілясь таке розумне слово, яке, нібито, повинно перетворити приватно підприємницьку комбінацію в капіталістичну мрію.
Як мені здається, ми заклинаємо сіру реальність. Але ж пробувати треба.
- І як, допомогло?
Войтек дивиться на мене спідлоба. Дивлюсь на рядки циферок, вже з першого погляду видно, що готівки нам не вистачить. От не вистачить, і все. Якби навіть заборгували усім, хоча б ось тут обісралися китайською пудрою.
Беру ручку і викреслюю три позиції. Широко, зліва направо. Не залишаючи поля до дискусії.
- Так.
- Ти що, здурів? Бо то ж наші найміцніші товари! На них ми повинні…
- Ми нічого не повинні. Це ми тільки вимріяли, але ж то не є певним.
- Але ж такими були початкові підстави!
- І що з того?
Войтек, незадоволений, крутить головою. Він все хотів би робити несподівано, на хвилі натхнення, на зараз. Якби міг, то вже зараз, сьогодні помчався б до гуртівника і закупив стільки товару, скільки б міг потягти, а потім би все розклав на ковдрі перед буджинком.
А я так не вмію. Я волію все спланувати. Спокійно, методично підійти до справи. Прорахувати, зважити, перевірити ризики. Мати план Б.
- Але ж без ось цього, без тих, о! – стукає Войтек олівцем в картку, - все ціле втрачає сенс! А ти викреслюєш те, що дало б найбільшу прибутковість!
- Звичайно. Але ж ти і сам уживаєш умовний спосіб: дало б. А я волію взяти більше того, що дасть напевно. Розумієш? Подивись, таким чином ти позбуваєшся потенційно дорогого обладнання, яке легше вкрасти. Чи не так?