Дещо повненький юрист притискав до грудей папку з документами наче реліквію. Опустив голову, дивився виключно під ноги і, утримуючись, щоб не побігти, рушив крізь утоптаний сніг в напрямку вілли.
Крок, крок, крок, крок, крок… Під ногами хрустіло, цей звук асоціювався з найліпшими роками молодості, забавами на дворі, ліпленням снігової баби, з грою в сніжки. Він судомно стиснув очі,як дитина на страшному фільмі в кіно, коли білий пух перед ним забарвився багряними бризками.
Юрист підсковзнувся на заледенілих плитках, відчайдушно замахав руками, намагаючись відновити рівновагу; заточився вбік, наступив на щось м'яке. Глянув донизу і аж підскочив злякано: рука. Блідо-синя рука, до якої була причеплена решта мертвого тіла.
І кров, кров, багато крові, яка зовсім не здавалася йому червоною, а майже чорною.
В решті решт, він добрався до сходів, протиснувся крізь вирвані з одвірка, потріскані двері. Коли йшов, під ногами тріщали гільзи і з звучною луною котилися по мармуровій підлозі. Вони відбивалися від постріляних стін і затримувалися на тимчасових барикадах зі скинутих в кучі меблів, на яких лежали закривавлені тіла оборонців.
В кухні по підлозі лилася вода, батарея опалення біля зливу, розбита вибухом гранати, жахливо сичала і пищала. На столі все ще стояла таріль з тостами і тріснута склянка, з якої жовтою стружкою виливався помаранчевий сік, стікаючий краплями зі стільниці просто на тіло жінки в халаті, що лежало поряд.
- Сюди, - позвав його хтось з кімнати, що межувала з кухнею.
Артур Вікторович присів біля обіпертого на розпороту канапу Єнісеєвича. Той був блідий, мов сама смерть, кровоточив з численних вогнепальних ран, але ще жив… Кілька хлопців з карабінами крутилося по житловій частині, витягуючи шухляди, викидаючи з шаф одяг і перетрясаючи полиці.
- Скоріше, бо довго він же не протягне. – Бізнесмен витягнув долоню, підганяючи жестом і втискаючи в пальці пораненого свою авторучку. Юрист тремтячою рукою подав йому нотаріальний акт, Москаль підсунув його вмираючому під ніс. – Ну все, Михайле Касьяновичу, підписуйте.
Єнісеєвич, відмовляючись, покрутив головою, хотів щось сказати, але замість слів у нього на вустах сформувалася кривава бульбашка. Юрист простогнав, прикрив рота долонею і обіперся об канапу.
- Підпиши! – проревів Москаль, підсовуючи пораненому аркуш під саму руку.
Очі Єнісеєвича відкрилися у німому перелякові, коли рука здригнулася і поповзла вверх і униз, викреслюючи каракулі підпису… А потім закотилися під череп, голова безвладно впала на груди.
- Будинок чистий, шефе, - забасив Алекс, що спустився згори.
Москаль обережно підняв мертву руку олігарха, витяг з неї авторучку, накрутив ковпачок. Потім взяв документ, дмухнув на підпис.
- Ну от все і зроблене, - холодно посміхнувся юристові Москаль.
- Артуре Вікторовичу, як адвокат я мушу зазначити, що обставини виконання чинності можуть породити вагомі сумніви відносно того, чи…
- За те я вам і плачу, щоб ви таким небажаним вагітностям запобігали, або ж усували їх на ранній стадії розвитку. Ви бачили, що він підписав власноручно?
Юрист енергійно кивнув.
- При повній свідомості? Без примушення?
- Але…
- Так чи ні?
- В принципі: так…
Москаль похлопав його по щоці, показав рукою довкола.
- Якби що, тут у вас дюжина свідків, озброєних і готових на все. Сергій Костянтинович?
- Тут! – заволав Серьожа, який набігав з коридору.
- Сейф знайшли?
- Вже докладаю, Артуре Вікторовичу. Діма, Фома, Вася! І шо ви так, бля, товчетеся? Чи я, бля, нечітко, бля, казав? Знайти той траханий сейф!
- Ви вільні, Олег, - звернувся олігарх до юриста.
Нещасний адвокат кивнув, тремтячими руками сховав документ до папки, лише за третім разом зумів її застібнути і рушив до виходу, не знаючи, куди подіти очі.
Охоронець, що лежав з широко розкинутими ногами під стіною, велика частина спини якого розбризкалася по шпалері в золоті квіти, дивився на нього скляним, мертвим поглядом.
Юрист вийшов у двір. Він подивився на голі дерева, глибоко втягнув повітря і заблював сходи.
- Випийте, товаришу. – Хтось з посіпак підсунув йому фляжку. – Тяжко ж так, на тверезу голову… В армії служили?
Олег Владиславович мотнув головою, жадібно ковтаючи палючий коньяк.
- Ну тоді нічого дивного. Це ваш перший раз напевне?
Той кивнув, відірвався від шийки фляжки, жадібно ковтаючи повітря. Охоронець подивився на птахів, що летіли по небу, заткнув одну дірку носа пальцем і професійно висякався на сніг.
- Звикнете.
☭
Парою місяців пізніше