Будівництво йшло на повну. Три бригади день і ніч ставили стіни, заливали бетон і укладали будівельні матеріали, які привозили вантажівки, що приїжджали в світлі юпітерів. Вже було видно брилу будинку – великої, масивної конструкції з могутніми вікнами другого поверху, зростаючої з землі залізобетонним монолітом майже сліпого першого поверху трьохметрової висоти.
- Бункер, - буркнув головний інженер до архітектора. – Тип будує собі бункер Гітлера. Колись, ще у вісімдесятих роках, я був у Польщі. Там у них є щось таке, в лісах неподалеку від Калінінграду.
- Наш клієнт – наш пан.
Невдоволений, хоча і добре оплачений інженер розвів руками.
- Ну, ну, ясна справа. В такі часи, та ще й одержати халтуру на рік…
- На вісім місяців, - інстинктивно поправив йог архітектор.
- Не зрозумів?
- Вісім місяців. Термін здачі… - зиркнув він в папери, - передбачається на двадцять друге жовтня.
- Що? Як це?...
- Нормально. Так у мене записано.
Інженер вирвав в нього папку, перегорнув документи. Здивовано подивився на підкресленуі написану від руки авторучкою дату.
- Але ж… то просто безумство! Опорні стіни не встигнуть осісти, штукатурка від стін відпаде! Будинок повинен постояти принаймні рік, ну добре – дев'ять місяців, але це вже абсолютний мінімум! І що це взагалі за дата така, кінець жовтня?!
- Революція, - кинув між ділом бригадир, який проходив поруч.
- Що?!
- Річниця жовтневої революції, - послужливо пояснив вусатий змінний майстер. – І всередині теж буде, як на травневому святкуванні: червоні килими, мозаїка на стінах. А в кухні, нібито, буде стояти справжнісінький сатуратор.
Ті з недовірою подивилися один на одного. Бригадир знизав плечима, поправив штани, що врізалися в сідниці.
- Поговоріть з проектантом інтер'єрів, крутиться тут один такий жевжик. Як на мій смак – то якийсь псих чи фанат, але шефові то підходить.
- Свій на свого натрапив…
Інженер сплюнув на землю, дивлячись на замовника, що стояв на найвищому поверсі.
Артур Вікторович споглядав з вершини будівництва, як з будівельного сміття здіймається будівля його імперії. Наче Фенікс з попелу, новий будинок виростав з старої, обвугленої оболонки, частина за частиною, надбудовуючись і поглинаючи попередню архітектурну задумку.
На цей раз не буде ні обмежень, ні напівмір. Ми побудуємо конструкцію за міркою нової людини.
- Багатство в очі коле, - сказав Москаль в пустоту.
Тільки в цьому місяці вони мали вже дві інспекції, обидві за доносами, скаргами майбутніх сусідів, яким було не до смаку, що хтось відважився збудувати будинок і вищий, і більший.
Зі свого місця він прекрасно бачив вікна найвищих поверхів декількох оточуючих вілл, які стояли в добрих парі сотень метрів далі в лісі. Він відчував, що за затемненими вікнами пересуваються ненависні обличчя дрібних людей, які заздрісно дивляться на його новий будинок.
Нехай коле. Ті, слабкого духу, зігнуться відразу і приймуть нашу першість за природну річ. А от зарозумілі і гордовиті передчасно відкриються з власними намірами.
- Воєн не виграють пропагандою, а тільки зброєю. Наша зимова кампанія ще не скінчилася.
Звичайно ж.
Артур зійшов вниз по бетонних сходах, кивнув Серьожі. Два потужних "лендровери" рикнули двигунами, коли охорона почала завантажуватися на борт. Москаль всівся до своєї свіженької, яка ще пахла новиною "волги", розвалився на сидінні з червоної шкіри.
- Їдемо, товаришу сержанте. Якось недобре буде спізнитися до президента.
Колона рушила з місця, швидко набираючи швидкість. Виїхали з лісу на нещодавно прокладену, з свіженьким покриттям дорогу, потім перебралися на головну. По узбіччю об'їхали корок при в'їзді на об'їзну і вискочили на МКАД, що опоясувала могутньою стрічкою асфальту всю Москву.
Москаль з приємністю дивився на квітучі сади, що пролітали за вікном, на сховані в буйній весняній зелені будиночки та на видимі звіддалік, все ще палаючі рівними прямокутниками вікон школи. Сонце вже зайшло, але його пурпуровий відсвіт, відбитий від темніючи на очах хмар, все так само проливався на все навкруги. Співали птахи, віяв теплий вітерець, так приємно гладячи шкіру після важкої, довгої і болісної зими.
Центр міста в цю пору був суцільним скупченням автомобілів. Машини стояли, бампер до бампера, на проспектах у вісім рядів, трубили і коптили з вихлопних труб, які не відповідали ніяким стандартам викидів. Всі до одного автомобілі були заповнені розлютованими, перегрітими людьми, готовими кинутися один на одного через будь-яку дрібницю.
Щоправда, ходила в місті апокрифічна статистика, нібито більше людей в Москві гинуло на дорогах в стрілянинах, ніж було жертв дорожніх аварій.