Фіни обмінялися поглядами. Фінансист нахилився до голови делегації і щось прошепотів йому на вухо.
- Ми можемо просити про чверть годинки перерви?
Москаль закрив свою папку.
- Звичайно ж. В малому залі поряд чекає буфет і кава, частуйтеся, панове.
Перемовини тягнулися вже чотири години. Проблеми дофінансування і передачі контрольного пакету товариства, це завжди поважна тема для розмов… Тільки ж ці дуже важко назвати "перемовинами" – але ж, може ті були переконані, нібито торгуються про щось.
Це було б можливим, звичайно ж, якби мова йшла про якусь рівновагу сил та засобів в їхній бізнес-угоді… Тимчасом, вони викотили свої найтяжчі гармати: головного бухгалтера, керівника в справах східних ринків, стратегічного планувальника, трьох юристів і цілу картотеку норм ISO та статутних документів.
Натомість, Москаль засідав на власній стороні столу сам, якщо не рахувати пляшки "боржомі", що стояла перед ним.
І поволі, невблаганно, мов крокодил, який одним зубом тримає спійману антилопу, втягував їх в каламутну воду своєї болотної території.
На попередній перерві були лише вода та холодна кава, так що вони вже повинні були бути досить голодними. Зараз наїдяться, не дарма ж він замовив кейтерінг з найліпшого, найдорожчого і найбільш гострого за їжею мексиканського ресторану в місті.
Він припускав, що першому шлунок відмовить у послуху лисіючому товстунові в окулярах, який сидів по лівій стороні.
І він не помилився.
- …тому теж ми вважаємо, що призначення семи десяти п'яти відсотків нетто-випуску в мінімальній версії на дослідження і розвиток дозволить… - Правник перервався, дивлячись, що товстунчик в окулярах встає, хоча всі тільки що повернулися з перерви. – Так? Я розумію, що у пана є якісь?...
Той показав у напрямкові шикарного туалету з мармуровими полицями та умивальником з порцеляни, яку розмальовано вручну. Приміщення було комфортно сховане за поворотом звукопоглинаючого коридору.
- Ні, я тільки…
Виступаючий кивнув головою з поблажливим зрозумінням. Злегка підігрітий товстун піднявся і підтюпцем направився до санітарного вузла.
Москаль чаруюче посміхнувся фінові, який продовжував свій висновок, не слухаючи ні слова з того, що той казав. Тепер все було тільки функцією часу і фізіології.
Не минуло і півхвилини, як вже помітно спітнілий нещасний повернувся в невеликий зал. Він безпорадно подивився на зібрання, хотів повернутися сісти на своєму місці.
- Щось сталося? – ввічливо заговорив Артур Вікторович.
- Вода… - побагровів чоловік, якому не вдалося скористатися санвузлом. – Якась проблема з… туалетом. Водопровідники щось там роблять, так що не можна…
- А ось тут є запасний. – Москаль показав рукою на дверці в дальньому кутку переговорного залу. – Не треба соромитися.
Товстунчик кивнув з вдячністю, поспішив у вказаному напрямку. Скрипнули двері, клацнув замок.
- Ви говорили?...
- Так, - підняв тему голова делегації. – Так ось, нинішній стан інвестицій говорить про…
Він урвав, поглянув у напрямку дверей до туалету. Кілька інших обмінялося поглядами, наполовину розбавленими та зневажливими.
- Але ж, прошу продовжувати.
- Що вказує на добру підготовку до… початку базової фази робіт, коли.. коли…
На цей раз це почули всі.
Артур Вікторович обіпер лікті на столі і сплів пальці. Він подивився на зібраних поглядом варана з острова Комодо, який вже вгризся у власну жертву і тепер дивиться, як бактерії збирають неублаганне жниво.
Цей невеличкий зал був вершиною досягнень акустичної інженерії і безжалісного розрахунку. Жоден звук з-за столу не доходив навіть до половини дороги до туалету. А от, натомість, що діялося в ньому всередині… О, так. Все. До найтихішого шереху.
- Виходить, після початку цільових робіт ми будемо готові до… Досягнемо готовності, щоб…
Москаль відпив ковток кришталево чистої води, заохочуюче покивав головою.
Кількома хвилинами пізніше задоволений собою товстунчик вийшов з на перший погляд схованого приміщення, долучився до колег. Декілька з них вже раніше неспокійно крутилися, колупаючись з пасками та ґудзиками брюк. Вони не відважилися їх розстібнути чи навіть послабити, бо їх ефективно утримував від того стіл с прозорою стільницею та глибокі крісла… тааак.
- П'ятнадцять мільйонів, - кинув Москаль, дивлячись у вікно.
- Слухаю вас?
- П'ятнадцять мільйонів доларів, - повторив той. – Я обдумав вашу пропозицію, зважив аргументи. Ви праві, я готовий погодитися на п'ятнадцять мільйонів.