- Ти серйозно?!
- Серйозно. Коли один з хлопців засміявся, коли розпаковували, так на другий день вже не працював. Може і справді надумав собі, що старі речі збирає.
Товстий почав вкладати все у валізочку. Сергій подивився на карбовані щипці для виривання зубів і мимо воли затремтів.
Він мав надію, що торгівець повірить в його казочку.
☭
Будинок ріс, мов на дріжджах. Був ще тільки вересень, а оздоблювальні роботи наближалися до кінця, на першому поверсі сохли загіпсовані стіни і починалося фарбування. Щоправда у водопровідників було невеличке запізнення з підключенням фільтрувальної установки басейну, а в кутку гаража надалі збиралася вода… Але тут не було нічого такого, що б не можна було розв'язати.
Економіка країни потихеньку збиралася до купи. Схоже було на те, що криза пройшла швидше, ніж можна було сподіватися. Світові валютні ринки, що правда, ще колихалися у основах, біржа надалі зализувала рани, але тут, на місці, все поволі якось укладалося. Більшість підприємств поновило роботу, співробітники закритих та збанкрутілих банків знайшли собі місце десь ще.
Поза тим, літо тільки скінчилося. Сонце все ще гріло, люди розділяли лагідний оптимізм. Їм навіть не перешкоджало, що на річницю краху з'явилось декілька статей до річниці краху: Артур Вікторович допильнував, щоб ні його прізвище, ні назви фірм навіть не згадувалися.
Зараз в нього вже були на це способи.
Він подивився на годинник. На сьогодні він вже не планував зустрічей, не було сенсу дарма сидіти в офісі… Як рідко коли, в нього акурат би був час для родини. І що з того? Вранці він дзвонив до Агати, але в черговий раз та скинула з'єднання.
Так, так, вони знову посварилися. І справді, може вона частково і мала рацію… Але, що там не кажи, це ж він її утримував!
Ну так, в неї була власна фірмулька, вона займалася якоюсь там дрібною торгівлею, стягувала товар, а зараз відкривала переробне підприємство… Але це ж він надавав їй реальне заняття! Платив за величезне, шикарне помешкання, купував їй на дні народження автомобілі, сплачував поїздки до Непалу.
Якби не його підприємства, її товариства не мали б для кого працювати.
Не його зв'язки, податкова інспекція давно б проїла їй голову. Може б він і не повинен був всього цього їй перелічувати по пунктах, це правда. Не було сенсу всього цього розтрясати – так сталося, такими були факти. А вона образилася і вперто, вже більше тижня, уникала всіляких контактів.
- Вилита мати, - похитав він головою.
Немає чого розраховувати на вдячність, точно вже не від найближчих.
- Як раз на це я розраховую в найменшій мірі. Але ж тут справа у чомусь іншому.
А саме?
- В першості. В тому, що треба вміти визнавати певний стан речей. Це ж я її батько, це ж я її утримую. Вона повністю залежна від мене, і все ж…
Але ж, тим не менше, відмовляє це визнавати.
- Так.
Твоє віношення до неї теж є особистим. Це остання слабкість, яка ще залишилася в твоєму житті.
- Ти не змусиш мене відректися від власної доньки.
Я тебе ні до чого не змушую.
☭
22 жовтня 1999 року
- З нагоди свята Великої Революції, товариші: ура!
- Ура! Ура! Ура! – повторив хор голосів, аж затряслися шибки в панорамних вікнах.
Стрелили корки, шампанське білим потоком полилося по піраміді з келишків, які відразу ж розібрали долоні: жіночі, стрункі, з пальцями в перснях та ненатурально довгими, червоними нігтями; і чоловічі, сукуваті і масивні, з важкими золотими перснями-печатками і широкими браслетами дорогих годинників на волохатих зап'ястях.
- Ну, Артуре Вікторовичу, поздоровляю. Визнаю, що ви собі справжній палац збудували.
Ніколаєвський підійшов ближче, підніс свій келишок. Артур викликав на обличчя відпрацьовану посмішку, цокнувся з ним кришталем і відпив ковточок.
- Так, це вимагало певної громадянської відваги, це правда, - підтвердив він. – Але було варто.
- Це вже з певністю. Я здивувався, Артур, коли мені прийшло запрошення.
- А що? Моя секретарка знову щось накрутила в прізвищах? От же сучка дурна… Я її покараю!
Ніколаєвський розсміявся, похлопав Москаля по плечу.
- Ні, ні… То означає, робіть з нею, що вам тільки заманеться. Але я думав, Артуре Вікторовичу, що ви до мене неприхильно налаштовані…
- Неприхильно?... Я? Ніколи б не насмілився, та і за що?
- Ну то про справу з моїм Дімкою і вашою Агатою. Там же декларації були…
- Немає про що говорити. Ну, не склалося у молодят! Силою ж ми їх до олтаря не затягнемо, правда?