- Ніби у сповільненому темпі, так. Але ж то не вклейки, я разів десять перевірив. Говорить фігурант, але якось інакше. Зрештою, подивіться самі, апаратура не бреше, - показав лейтенант на фонографічні графіки.
Баханов замислився.
Десь, вже колись, він чув, як хтось так поволі говорив, злегка пом'якшуючи приголосні. В давньому-давньому дитинстві і потім, в ранніх роках кар'єри… Ніколи наживо, але цей голос часто плинув з динаміка радіо, або ж з платівок, що гралися на домашніх програвачах. Голос, який асоціювався з радісною, позбавленою тривог молодістю, надією и високо піднятою головою. Очами, що дивляться в сяюче майбутнє. Він потряс головою.
- І що з цим?
- Не маю уяви, - признався звуковий експерт. – Гіпноз голосом? Скоріше за все – ні, на нейролінгвістичне програмування це теж не дуже походить. Поза тим, зверніть увагу на моменти, коли так діється. Це не нав'язування думки, але… Ну не знаю, не знаю. Після кожного з подібних висловлювань той ймовірний ваххабіт починає реагувати все більш агресивно.
- Тааак… - буркнув полковник, дивлячись на стенограму. Вперше він бачив, щоб хтось відкрито признався у співпраці з чеченськими терористами, на додаток відкриваючи подробиці планованої операції. – Ви перевірили адреси тих будинків?
- Ми займаємося цим, я передав нотатку до оперативників.
- Санкт-Петербург… Малоймовірно, але перевірити треба. Звідки взагалі взявся цей чурка? Артур Вікторович щось сказав?
- Він твердить, що не має уяви. Той просто прийшов.
- Такі люди не беруться нізвідки. Одного разу в нього вже були проблеми з чеченцями, це я добре пам'ятаю? А зараз Осетія?
Технік невиразно подивився на нього.
- Товаришу полковнику, я ж тут тільки працюю…
- Добре, добре. – Баханов похлопав лейтенанта по плечу. – Перепрошую, це і дійсно не ваша сфера обов'язків. Щось ще там є?
Експерт зі звуку завагався, потім кивнув.
- Так. Ще один відголос, на самому початку розмови… Але ж я можу і милитися. Бажаєте послухати?
Він подав навушники, перемотав стрічку. Полковник прослухав, наморщивши чоло. Показав, що треба відтворити ще раз.
- Перед тим, як обидва сідають? – спитав він.
Лейтенант кивнув.
Баханов прослухав запис ще раз. Певної миті на його обличчі майнула гримаса, немов він зрозумів, що чує – а потім швидким рухом зняв навушники.
- Уявлення не маю. А у вас які-небудь теорії є?
- Я… - молодий технік завагався. Він жив з тог, що зчитував інтонації з глосу людей. – Н-ні. Як на мене, це нічого важливого.
- Підтримую. Працюйте далій, лейтенанте.
- Служу Вітчизні, - буркнув експерт, повертаючись до апаратури.
Полковник вийшов з приміщення, замкнув за собою двері. Вийняв з кишені сигарети, запалив і насправді глибоко замислився.
Запис був непідробний, чистий від втручань, не викликаючий найменших підозр. Артур Вікторович був чистий, його зізнання ідеально корелювали з доказами. Якщо ще й підтвердиться те, що казав ймовірний терорист…
І все ж таки він виразно там чув: тихий, металічний стук об підлогу. Наче сідаючий в крісло осетин поставив на паркет тяжкий, окутий несесер.
Який потім просто зник.
Олексій Андрійович затремтів від думки про те, скільки мусить бути вартим кілограм грошей.
☭
- пов'язане з недавньою тенденцією серед легковажних мешканців Санкт-Петербургу, які за гроші прописують в своїх мешканнях нелегальних іммігрантів з кавказьких республік, про що сьогодні говорив генерал-лейтенант Сергій Умнов з санкт-петербурзького МВС. Виключно божому провидінню можна приписати факт, що вибух кілограму тротилу не потяг за собою жодних людських жертв, приводячи тільки до часткового завалу сходової клітки в багатоповерховому будинку на Проспекті Науки. Міліція і відповідні служби проводять подальше слідство в цій справі, яка напевне пов'язана з контр терористичною операцією на північнім Кавказі…
Генерал-майор Баханов, який нещодавно отримав це звання, простягнув бізнесменові руку, другою подаючи йому документи про припинення слідства.
- Перепрошую, Артуре Вікторовичу, що так довго все це тривало. Але ж ви розумієте, процедури…
- Ні про що говорити. Слава Богу, що ні з ким нічого не трапилося. Не встигли чи що?
- Один з хлопців спізнився і вистрелив, коли той вже забігав до під'їзду. Довелося його перед будинком зняти, щоб розсіяти енергію вибуху.
- І навіть, незважаючи на це, все вийшло дуже добре. – Артур посміхнувся, погладив Бахманова по свіженьких погонах з однією зіркою. – Я дуже радий, що міг особисто підтримати отримання вами цього звання, товаришу. Ви заслужили його вже давно.