- Я зробив те, що було правильно. І справедливо, - повторив Артур, вже спокійніше. – Не можна ось так просто забрати у людини всього. У людини, яка, поза тим, має родину, дітей… У якої є заради кого жити!
Сентименти. Слабість мілкої людинки. Ти дозволив, щоб то перешкодило тобі у виконанні плану!
- Це моє життя. Не твоє, не наше. Моє.
Це я дав тобі все, що в тебе є.
- То ти відібрав у мене все, що в мене було. Я не дозволю, щоб те ж саме сталося і комусь іншому.
Дуже вчасно. Один врятований на дорозі, засипаній трупами. Воістину – благородний жест.
- Так, це правда. З точки зору статистики той один нічого не означає.
Докладно.
- Але для його дітей, онуків… для його сім'ї! Для них це означає усе.
Софістика. Ти жонглюєш словами, щоб виправдати власну слабкість.
- Тут ти не маєш рації, - Артур тряхнув головою. – І ніколи її не мав. Тільки я був дуже слабким, щоб це зрозуміти. Мені видавалося, що ти показуєш мені властиву дорогу… А це просто була легка дорога донизу.
Ти, завдяки мені, піднявся на вершини, про які навіть і не мріяв.
- Про які я і не хотів мріяти. Не хотів, ти це розумієш?!
Так.
- Ні, не розумієш. Але ж це вже не має значення, я більше я не стану тебе слухати.
Мене не позбудешся. Ми є одним цілим.
Артур сягнув до кишені по телефон, відкрив телефонну книжку і вибрав завчасно вписаного абонента. Звичайно при номерах були помітки, нотатки, адреси… Тут лише одне, просте ім'я. Найважливіше у всьому його житті.
- Є лише одна істота, з якою будь-коли я був одним цілим. Через тебе я про це забув… Але знову пам'ятаю.
На це вже пізно.
- Ніколи не пізно.
Артур підняв палець, щоб натиснути клавішу набору номеру, але стільниковий телефон раптом ожив, завібрував. На екрані з'явився ряд цифр, перед якими був префікс плюс сорок вісім: Польща. Недовго думаючи, Москаль відповів на виклик, притиснув слухавку до вуха:
- Алло?
XVІ АКТ
Встаньте, свідок. Прізвище, ім'я, по-батькові?
- Руденко Сергій Костянтинович.
- Свідку відомо, що він виступає не тільки як свідок у даному судовому процесі, він також є свідком, підозрюваним ще у двох кримінальних справах?
- Так точно, пане найвищий суддя.
- Нагадую свідкові, що властивою формою є "високий суд". Свідок до слухання перед Найвищим Судом ще не є кваліфікований, але на добрій дорозі…
- Супротив, високий суде!
- Відхиляю.
- Чи свідку відомо, що він засідає також на лаві підсудних в наступному процесі, і його зізнання можуть бути використані як докази в пов'язаних зі справою процесах з кримінальних позовів?
- Так точно, високий суд. Мені відомо.
- Добре, прошу це запротоколювати. Чи підтверджуєте ви, Сергій Костянтинович, що дванадцятого травня минулого року ви перебували в резиденції Артура Вікторовича К., відомого під псевдонімом "Москаль" або "Батюшка"?
- Так точно, пане най… тобто високий суд.
- Тоді нехай свідок розповість нам про події, які попереджали той вечір.
- Ну так… З міста ми поверталися, з Москви. Батюшка, значить Артур Вікторович, зустрічався там з своїм контрагентом. Ми довго сиділи в тій фірмі, в їхньому VIP-room, дрінки нам подавали, приносили, що тільки душа запрагне…
- Свідок, не треба нам про меню. Прошу далі.
- Так точно, пробачте, високий суд. Так що розмовляли там довго, Артур Вікторович щось з ними щось там визначав. Вони не бажали погодитись, а він їх, мабуть, переконував. Я не знаю, бо під дверима стояв і не все чув. А що не моя справа, то я і знати не хочу.
- Так чи бачив свідок, що дійшло до підписання контракту?
- Ні, високий суд. Це значить, що ні, не дійшло. Перший раз я бачив, щоб Артур Вікторович не підписав контракт. Він просто піднявся і в певну мить вийшов. Потім сів до автомобілю, і ми рушили на Рубльовку, значить, додому. Пізно вже було, бо вони там довго розмовляли, про щось сперечалися, і тоді…
- Куди ви поїхали?
- Додому, як я вже високому судові і казав, на Рубльовку. Він по дорозі телефон виймав, хіба хотів комусь дзвонити, бо вибирав номер. Хіба що до дружини, давньої своєї, так мені здається. До тої, з якою вони розвелися.
- Звідки таке припущення?
- Бо вранці мені казала Настька… чи то Мілованова Наталія Євгенівна, його секретарка, що їй було наказано номер тієї знайти. І в телефон вписав, казав їй, що ввечері подзвонить. Я з ним весь час був, прошу Високого Суду, той останній вечір, тому…
- Прошу свідка контролювати власні емоції.
- Так точно, високий суд.
- Що було далі?