ІІІ АКТ
Літо, після нічної зміни
І що, це все? За такі гроші?
Касирка подивилася на мене тупим, байдужим поглядом з міною, що виражала мішанину презирства та нудьги.
- Ну, скільки пан замовив…
- Тато, не роби скандалу, - буркнула Ага, непомітно тягнучи мене за рукав. Ярек, не зважаючи на весь світ, схопив тацю і почав пропихатися до чудом знайденого столика в кутку.
- Ні, але ж сказати треба. – Пальцем я штрикнув у підсвічену таблицю, що висіла під стелею, на якій гордовито красувалася величезна, смаковита і кольорова порція капіталістичної жратви. Поряд, виписану маленькими цифрами, можна було побачити не до кінця рівно приліплену ціну. – Я замовив і заплатив за ось те. А дістав… ось це.
- Ну так.
- Знизання плечима під блузочкою в смужки з ідіотським, холера його відає, чимось під шиєю.
- Пане, ви вже скінчили? Тут черга чекає…
У типа за мною починається нетерплячка. Він і перед тим тупцював за мною, а тепер і зовсім майже приклеївся мені до спини.
Ага демонстративно зітхнула, махнула своїм кінським хвостом і втиснулась переді мною. Схопила другу тацю, усміхнулася касирці, страшним поглядом обдарувала мене і типа за мною, після чого, стукаючи каблуками, рушила за малим.
- Як закінчу, тоді пан і підійде. Зрешта, тут нема за чим і підходити, - кидаю я ще на відході. – Де мої очі були, ей!
Типчик зиркнув на мене скоса, па потім сунув руки в кишені і нахабно повернувся боком, дивлячись на танцюючий під короткими штанцями задок Агати, що відходила.
- Пильнуй краще дочки, дідок!
- Що, що ти сказав, виродок?
- Ей, пан, відчепись краще. – Тип обійшов мене боком, оперся на стійці. – Тоді я попрошу ось цей набір, так, де смажена картопля-фрі та спрайт.
- Я до тебе звертаюсь, синку…
Хапаю його за передпліччя, відчуваючи, як в грудях більшає гуля люті. Він глянув на мене, одночасно здивований і переляканий: багато людей мають добре підвішений язик, але ж мало хто має відвагу перейти до фази безпосереднього контакту, фізичного контакту. За стільки років життя на Празі я навчився пізнавати фраєрів… Касирка зблідла, сунула руку під стільницю, напевне до тривожної кнопки.
- Тату, тату! Пішли, ми вже починаємо їсти! – Ярек підскочив до мене, радий як… ну як дитина радий. Небагато треба для щастя, коли тобі дев'ять років.
Відпускаю руку типа з черги, тільки виразно дивлюсь йому в очі і піднімаю пальця: ти обережніше. Дозволив, щоб Ярек потягнув мене через юрбу в напрямку до нашого столика, де вже сиділи дівчата.
- І що то було? – кинула, на перший погляд, нейтрально, Марта, розмотуючи папірець. Кулька розміром з чайну чашечку, маленький пакетик картоплі-фрі, кетчуп в пластиковому пакетику, схожому на ті, що з презервативами… Капіталізм, еех.
- Нічого, - буркнув я у відповідь, намагаючись розпакувати свій гамбургер.
- Я ж бачила, що ти сварився з тим чоловіком.
Здається, що жінки, часом, мають обмежену здатність розуміти текст, який до них промовляють. Опускаю канапку, опираюсь ліктями на столі.
- Я не сварився з тим чоловіком, добре? Тільки поясняв йому, як найближче дійти до…
- Добре, можеш не силитися на дотепність.
Якусь хвильку приглядаюсь, як вона старанно, показово не дивиться на мене, повністю зосереджена на їжі. І на холеру тоді питати про щось, а потім припиняти розмову?
Ярек рубав свого гамбургера, аж приємно було на нього подивитися. Шматочки картоплі сував до рота по декілька за раз, щохвилі тягнув колу з пластикового стакана, що та майже виливалася через вуха.
Агата їла так, як робила все інше: спокійно, розмірено, систематично, з повною відданістю. Дівчина йшла в інституті мов буря, приміряючись до того, щоб з жовтня почати писати магістерський диплом. Тільки що вона повернулася з моря, де була з одногрупницями, так що її обличчя ще пахло віддзеркаленим від води сонцем і злегка солонуватим бризом. Так що не дивно, що той паяц в черзі…
- Його, як кажуть, мають знести, - кинула вона, дивлячись кудись у вікно.
В перший момент я не зорієнтувався, про що вона каже. Тільки потім підняв очі вище, минаючи поглядом людей в строкатих куртках, що йшли по вулиці, і їдучі по Маршалковській автомобілі різних марок і походження.
На другій стороні вулиці розташувалися кіоски, будки та стійки, більше схожі на дикий циганський табір. Над ними височіла абсурдна конструкція лижного підйомника та гондоли, яка виписувала в повітрі круги на консолі і набита людьми, що верещали і були дико задоволені собою. Поряд гігантська, дика стоянка, забита автомобілями, які з'явилися у місті невідомо коли.
Ідеальна алегорія всієї країни: цирк і базар в одному флаконі. Повно клоунів, і все на продаж.