- Та-ак… - буркнув я, маючи непереможне бажання запалити.Сунув між зуби сигарету з пачки, що лежала на столі. Папір і тютюн були дуже вже м'які, зараз мені було потрібно щось більше… дерев'яне? Але ж то з часом знайдеться. – Подивимося, що у вас тут є…
- Польський пан, що пан хоче! – крикнув вірменин, якого тримали мої люди.
- За своїм прийшов… товаришу Аркісьян. – Я нахилився до нього. Той зблід. – По майно народу, яке шляхом капіталістичного розбою у нас відібрали.
- Польський пан, я нічого не знати! Пан помилка!
Я одвернувся до нього спиною, подивився по полицях.
Там.
- Все виясниться… Мірним, спокійним кроком я підійшов до меблевої стінки, зняв з верхньої полиці дамський черевичок. З середини витрусив загорнуту шкарпетку, з якої дістав три згортки банкнот. – Все. А поза тим…
Тільки зараз я помітив низькі та вузькі дверцята. Штовхаю їх рукою. Вірмешка кинувся з рук Кулька і Габрися.
- Пан, пан, там ні! Гроші пан має, йди вже пан!
Я намацав та клацнув вмикачем. Одна нещасна лампочка тьмяно засвітилася і задзижчала під запиленим скляним ковпаком скривленого бра.
- Мамо… - просопів я.
Відразу ж біля входу лежали наші торби з касетами.
А далі були ще… і ще інші. В кутку стояли один на одному програвачі VHS, поряд була невеличка купа магнітофонів, перемішаних з ігровими консолями. Те, що я в першу мить прийняв за шафу, були кольоровими телевізорами західних марок, які стояли боком до мене.
Приміщення мало, мабуть, два на два кроки. Мої вміння в плані оцінки його вмісту тут і закінчилися, бо, в перелікові на готівку, сюди запихали найсправжнісіньку фортуну.
- Панове, тут знаходиться… - почав я, і в той самий момент відкрилися двері.
Троє, блиснула в голові думка. Там же було три ліжка.
Вірменин щось закричав, крикнув Габриш, після чого був спалах і грім пістолету. Задзвеніло розбите скло, я інстинктивно кинувся на землю, в малесенькому просторі майстерні гукнув ще один постріл.
Повисла дзвеняча у вухах тиша, в якій мені видавалося, нібито хтось жалісно і тихо квилить.
- Гей! Гей, курва, я до вас говорю! – роздався голос Сивого. – Ви там живі?
Виповз з переходу до задньої кімнати і натрапив на вірменку, що повз в мою сторону.
На щастя, наші погляди зустрілися, потім я з усіх сил бахнув його в ніс, тим разом почувши хрускіт носової перетинки, що повністю задовільнив мене. Дитя гір знову скрикнув, тепер від болю, і скулився в ембріональній позиції.
На мене поглянув Кулек, ще раз, виключно заради профілактики, пнув в ребра лежачого і непевне обізвався:
- Пане Артуре, ви живі?
- Та живий…
Я почав підніматися. Квиління, яке було чутно раніше, перейшло в харчання.
- Пане Артуре, то, хіба що, Габриша підстрелили…
- Боже! О Боже, я дістав! – як на замовлення закричав Габриш. І що дивно, в його голосі не було переляку, скоріше, якесь дике задоволення. – Як в кіно! В мене стріляли! Дивіться, яка дірка в штанях…
В решті решт я вийшов до першого приміщення.
Габриш сидів на мішках поряд зі зв'язаним вірменином, який власне кінчив кровоточити з простріленого горла, заливаючи сині джинси, що висипалися з розірваної плівки, і все під собою потоками крові.
У відкритих настіж вхідних дверях стояв Сивий. В руці він стискав шматок газової труби і з недовір'ям дивився на розтягнутого на підлозі типа з пістолетом, який він ще й досі тримав в руці. Цей тип, якщо вже казати про нього, теж рясно кровоточив з розбитої голови, а судоми ніяк не передбачали легкого та швидкого одужання.
- Робимо так… - прохрипів я, витягуючи з руки нашого несподіваного гостя і ставлячи зброю на запобіжник. – Сивий… Сивий!
Той наче пробудився з трансу, підскочив і, в паніці, поглянув у всі боки.
- Так, пане Артуре?!
- Сивий, бери Габриша… Габриш, ти йти зможеш?
- Так! - з ентузіазмом заволав підстрелений і упав, наче враженимй. – Тільки встати мушу… В мене нічого не болить, знаєте? І дивіться, яка красива дірка, який слід…
- Сивий, візьми Габриша. Виведи його наверх, на міст. Там він нехай потихеньку кульгає на нашу сторону… Ні, повернись. Перев'яжи йому ногу, зав'яжи чим-небудь, щоб по дорозі він не стік кров'ю… Щоб не залишав слідів!
Сивий дивився на мене і тільки кивав. І взагалі, всі дивилися на мене, ніби я, чорт візьми, знав, що треба робити.
Команду переймає той, хто перший її видасть.
- Проведи його нагору, а потім бігом сюди. Кульський, курва мать, а ну залиш це!
Кулек підірвався і перстав обшукувати кишені мертвого вірменина. І ще він, мабуть, хотів віддати салют.
- Так точно, шефе. Перепрошую, шефе.