Невяр презирливо пихнув.
- Якого хуя! Ну, з тими, яких ти приїбав, напевно вже ні. Ти їх домкратом? І правильно, треба було ще й яйця…
- Невяр, мова. Так що я зрозумів, що втрата контрагента тобі не болить?
- Ніху… то значить, що анітрохи.
- Я радий. Сам ти на цьому щось втратив?
- Ні…
Виглядало на те, що до Невяровського потрохи починала доходити логіка моїх міркувань.
- Заробив?
- Ну… якщо поділимося так, як казав, тоді…
Через куртку я погладив авторучку, що лежала в кишені.
- Це багато. І дозволь, коли я відразу ж поясню тобі один нюанс: ні, ти не можеш пристукнути мене і розповісти усім, що ми з чехами позабивали один одного, а товар забрав ще хтось інший.
- Хм?
Невяр вдав з себе здивованого. Актор він був слабенький, поза тим, відразу ж, як тільки з'явився, я прочитав в його очах умовний вирок смерті.
- Отже, ти не можеш цього зробити, бо біля твого крісла стоять дві торби лівої зброї і набита касою валізка. Скільки років одержують за торгівлю зброєю, Невяр?
- Москаль, чи ти мене…Ні, не страшиш. Що ти, курва, херню навертаєш?
- Нічого. Було б просто невдачею, якби власне зараз у тебе на хаті з'явилася поліція з наказом.
- Ти не насмілишся!
- Я?- я всміхнувся. - Звичайно ж, що ні. А от майор Кучепа такою здобиччю не зневажив би. Спитай у когось з своїх, чи на вуличці біля дому не стоїть фургончик. Номери тобі сказати?
В очах Невяра блиснуло щось на кшталт поваги.
- Ох ти, хую… - він покачав головою. – А знаєш, чи мене то єбе? Припустимо, що нас згорнуть звідсіля обох. Мене випустять через сорок вісім годин, а ти згниєш в тюрязі. А як навіть і вийдеш, то я буду чекати на тебе перед воротами.
А поважно кивнув.
- Згоден. А як ти вважаєш, як довго потягнеться, доки не стане відомо, що ти робив бізнес з кимось з нашого боку Вісли? А якщо піде така слава, що це ти наказав мені вистріляти тих пепиків? Подумай, чи варто це, Невяр.
Він задумався.
- Так як ти там казав? Половина на половину, і ти даєш десять відсотків Здунові?
- Кожен дає по п'ять. – Я тяжко піднявся, відчуваючи вся м'язи в тілі. Витягнув руку. – Домовилися?
- Домовилися.
Я взяв серветку, швидко записав на ній наші домовленості. Подав йому авторучку.
- Підпиши.
☭
Додому я добрався тільки пізно увечері, після довгого і дратуючого перебування в шпиталі, після десятка просвічувань, декількох доган і хабарів. Потім мені ще потрібно було дати свідчення про обставини дорожньої аварії, місце якої я покинув в стані шоку, що повністю поясняло моє повернення прямо до Варшави.
Марта була більш розлючена, ніж стурбована. У мене не було ні сили, ні бажання з нею сперечатися. Ага єдина висловила співчуття і розуміння. Вона навіть поплакала, коли я сказав їй, що пан Кулек загинув. Ярек тримався на відстані, переляканий, він дивився на моє обличчя в синцях і на забинтовану долоню.
Я з насолодою вліз до гарячою ванни, на відстані протягнутою руки поставив відкорковану пляшку горілки. Недобра… в Москві була краща. Зітхнувши, я відкрив книжку на закладеному місці, де перед тим скінчив читати.
"А дружба між народами СРСР – це велика і важлива здобич. Бо доки існує та дружба, всі народи нашої країни будуть вільними і непереможними…".
Через пару днів в мене вже була зібрана необхідна сума. Я сунув все в рекламну пластикову сумку, подивився з деяким розчуленням.
Стільки років дружби з Заржицьким, спільні плани, наміри, більш чи менш утопічні мрії.. Зараз зведені до наповненої грошами пластикової торби, разом з якою я віддавав на розтаскування собакам єдину правдиву дружбу, якої колись зазнав.
Гроші, що коштували життя Кульському та трьом дурним, жадібним чехам. Через які я трохи не згинув, втратив палець і до кінця життя мав ходити з шрамами на обличі. Заради яких зробив такі речі, при самій думці про які декілька днів назад мене б пересмикнуло.
А тепер все це мене не навіть не чіпало.
Я витяг телефон, найшов у спискові адрес "Войтек".
І вже мав дзвонити, коли на парою рядків вище зауважив інший контакт. "Турок". Турський колись казав, нібито в нього є один знайомий, який…
Є людина, є проблема.
…розв'язує проблеми. Я пересунув покажчик на екранчику і натиснув на зелену слухавку.
☭
Ще того самого вечора я поїхав за властивою адресою, щоб зустрітися з властивою людиною. Потім, в свою чергу, він завіз мене власною машиною до якоїсь непомітної пивної на передмісті.
В низькій і брудній забігайлівці смерділо баранячим жиром і цибулею. Обличчя азіатів та русаків зливалися в одну безформну масу в світлі дешевих дискотечних ламп, які блискали під бухаючу дешеву музику.