Ти і так вже про це думав. Розважав таку можливість. Тепер вже знаєш, що зробити треба саме так.
- Так, - буркнув я собі під ніс. Малиновський перервав свою доповідь, запитально подивився на мене, напевне думаючи пр. щось зовсім інше.
- Це напевно, пане Артуре? Бо я вважав…
- Зробіть так, щоб було добре. – Я кивнув. – І пришліть мені потім Вержбицького, хочу, що він приготував кілька довіреностей для управління товариствами. Можливо, що на деякий час мені прийдеться переказати йому частину справ.
☭
Я щільніше загорнувся в пальто, відчуваючи, як від землі тягне холодом. Тут, під мостом, принаймні не було післяснігової каші, яка цієї весни ще залягала на тротуарах та побіччях всієї столиці. Зате волога буквально сочилася з повітря, грязюка і так плямкала під підошвами.
Розчулено я пригадував, як багато років тому ми з хлопцями вибрались на другий берег ріки. Просто пішли по товар, який в нас замотали чорножопі. Ех, то були часи…
Людина була молодою, повною життєвої енергії та мрій.
Тоді не бралося до уваги, що хтось не є нашою лігою.
Не існувало чогось такого, як дуже високо поставлена ціль. Кожен був готовий полізти з мотикою на сонце.
А тепер я був тим сонцем.
Я подивився на годинник: гівнюк запізнювався. Якщо чогось я не любив, то це непунктуальних людей, бо невчасний прихід свідчив про відсутність поваги. Хіба що він це робив навмисне… Міг це собі дозволити.
Поки що.
Нарешті він з'явився вдалині, ідучи неспішним кроком зі сторони парку Бейєра. Я не мав наміру навіть ворушитися, чекав в умовному місці, щоб він сам до мене підійшов.
- Пане Артуре, - кивнув він мені. – Я радий, що пан все ж таки прийшов.
- Поясніть мене, нащо всі ці ігри плаща і шпаги? Ми могли б побесідувати в якомусь більш цивільному місці.
- І все ж таки я б хотів поговорити без свідків. Певні розмови вимагають більш спокійних умов.
Я пройшов кілька кроків, так, щоб встати спиною до світла лампи.
- Що ж, перетворююсь на слух.
Журналіст відрив шкіряну течку, витяг і подав мені стопку зшитих аркушів.
- Я б хотів, щоб пан це прочитав і висловив свою думку. Ваш погляд для мене… цінний.
Я продивився текст. Підкреслені помаранчевим маркером прізвища, дати, місця. На полях нанесені олівцем зауваження.
- І наскільки цінний? – віддав я йому аркуші.
- Залишаю це на розсуд пана.
- Чи існує можливість купівлі тексту у виключне користування?
- Боюсь, що ні, - кисло посміхнувся він. – Я одержав замовлення від видавця, а він – ще від когось. Справа смерті панського приятеля дуже сильно вплинула на декількох поважних інвесторів, вони почали смикати за нитки, ну і таким чином дійшло до мене. Маю термін через три тижні, стаття так чи інакше потрапить до друку… Натомість папір він терпеливий, все витримає. Деякі сюжети можуть виявитися занадто недоречними, щоб іти їхніми слідами.
З тяжким серцем я сунув руку за пазуху. Писака напружився, я бачив, як він стрелив очами вбік. Я ж витягнув пачку сигарет, запалив одну і глибоко затягнувся; дим я видмухував вгору.
- Попрошу, - протягнув я руку.
- Що таке?
- Не прикидайтесь, пане Марселю. Я не звик просити двічі.
Він сунув руку до кишені, поклав мені на долоню обручку. Я подивився на неї під світло… Так, то моя. Зараз вже він протяг руку значущим жестом. Я знову тяжко зітхнув, віддаючи йому пачку банкнот.
- Пан так низько цінує власне сімейне щастя, пане Артуре?
Виродок грав холоднокровну сволоту.
- Розводжуся. – Я знизав плечима. – для мене це непотрібний спомин. Поза тим, хіба пан не вважає, що…
Короткий, перерваний звук металічного стукоту прозвучав луною під бетонною конструкцією. Журналіст сполохався, знову озирнувся по сторонам.
Я презирливо видув губи.
- …але ж прошу так сильно не бояться, пане Марселю. Як пан бачить, мій снайпер явно стріляє не дуже влучно.
- Що то було?
Ну, не можу, дитинка й справді налякалася.
- Пневматичні гальма вантажівки, - висловив я припущення. – Якась конструкція мосту спрацювала… А пан не вважає, що ми могли б зустрітися в менш гангстерських місцях?
- Ті гроші були тільки за обручку, - облизав він губи. – А зараз за статтю. За те, що в ній не з'явиться панське прізвище.
- Пане Марселю, дозвольте представити панові контрпропозицію?
Він непевно кивнув.
- Мені подобається панський стиль, хоча жадібність може бути згубною. Я, однак, хотів би запропонувати пану постійну посаду.
Той на хвильку задумався.