- Та ось так подумав собі, що дуже ви вже порядна людина, щоб не прийшлося вам під Червоним Прапором битися. Чим можу бути вам в допомозі?
- Тут мені відрапортували, Артуре Вікторовичу, що ми тепер земляки…
Капітан.
- Так точно, товаришу капітане!
Знову хвилька здивованого мовчання.
- Так я так подумав, що за це треба випити… Не прийдете до мене десь під вечір?
- Назвіть лише годину, Йосипе Івановичу!
Артур притримав слухавку плечем, записав адресу на полях газети і щиро попрощався. Потім надовго замислився.
- Танюшко, - кинув він в інтерком, - відміни сьогоднішній вечір и передай Серьожі, щоб готував машину.
- Звичайно, Артуре Вікторовичу, - защебетала секретарка.
Він розкурив люльку і пихнув декілька разів, випускаючи дим в сторону лампи. Доки йому ще не пасувало кольорове рішення кабінету.. Але ж все те з часом зміниться.
Буде так, як повинно. Все.
☭
Прийом у Котлицького був у розпалі, коли Артур пересік поріг підмосковної вілли чиновника. На вході залишив пальто, дещо далі зауважив, що немає сенсу іти в піджаку… Але ж галстук і туфлі стягнув тільки біля басейну.
- Артуре Вікторовичу! – Плаваючи на надувному матраці пузатий і рум'яний Котлицький виглядав мов Бахус в оточенні нереїд. – Приєднуйтеся до нас!
В воді плескалося ще декілька вищих рангом командирів, в джакузі заліг заступник мера міста. Два міліцейських комісара саме перевіряли, чи можна з'їсти ананас, тільки не обираючи його перед тим. В приміщенні поряд грала музика, на паркеті крутилося кільканадцять не до кінця одягнених осіб різного віку, різної статі і будови тіла.
Артур посміхнувся господареві, якого услужливо штовхали в його бік три довговолосі, чорноброві та рум'яні діви.
- А я й не знав, Йосипе Івановичу, що ви плануєте тут pool party…
- Що?! Немає тут ніяких партій, ні цілих, ні половинок! – зареготав Котлицький, жестом поновлюючи своє запрошення. – Ну, Артуре Вікторовичу, чим хата багата!...
Вода була тепла і настільки перенасичена хлором, що аж в очах пекло, - нелегко, видно, було підібрати дозу очищаючих хімікалій, щоб нейтралізувати вино й горілку, що проливалися у воду, шматки їжі, які падали до басейну, лак з волосся та жіночий макіяж, що розчинялися тут же, одночасно не вбиваючи людей, які користувалися цим осередком здоров'я.
Артур пірнув до самого дна і проплив під ногами жінок, по дорозі виловлюючи золотий браслет. Виринув він біля протилежного берега, тільки тоді розстебнув сорочку і кинув її, мокрісіньку, на крісла.
- О! Бачили, бачили? Вже справжнісінький руський, хоча тільки-тільки до реєстру вписаний! Горілки, горілочки для нашого брата, Артура Вікторовича!...
Офіціантка на високих підборах принесла тацю присіла біля Артура та запрошуючи посміхнулася, подаючи келишок. Котлицький тим часом скочив до води. Пирхаючи і бризкаючи мов старий морський лев, він почав поволі і незграбно пливти в напрямку гостя.
- І для мене, для мене теж залиш один, коханесенька! – заволав він ще здалека.
Артур взяв порцію і для господаря. Подав, коли той, ледь живий від виснаження, схопився за бортик.
- Не ті вже… роки… колись… десяток басейнів… кожного ранку…
- Тільки спокійно, товаришу. Дихайте глибоко і спокійно. Вітчизна ще потребує вас.
Котлицький покрутив головою, схопив склянку, стукнувся з Артуром і вихилив її одним духом, потім поплескав гостя по плечу мокрою, волохатою рукою.
- Ще раз, Артуре… мої вітання з приводу одержання громадянства… це великий момент для Вітчизни…
- Це ж я панові дякувати мушу, Йосипе Івановичу. Як я можу вам віддячити?
- Є… - Котлицький раптово прискорив. – Є один мій товариш… Ніколаєвський Олександр. Так у нього може бути до вас прохання… Але ж то потім, на спокійну голову.
- Як скажете, товаришу капітане. Ваше здоров'я!
☭
Оргія поволі завмирала, алкоголь і наркотики вже зморили більшість товариства.
Залишилося їх буквально декілька: тих, що трималися на ногах, що слідкували за тілами, які збилися над басейном, і ще робили заклади. Які були зацікавлені чимось більше, ніж тільки заспокоєнням фізіологічних потреб.
- Вітаю з громадянством, Артуре Вікторовичу!
- Дякую. – Артур посміхнувся Ніколаєвському, що сидів поряд. – Йосип Іванович казав, нібито у вас до мене якась справа є?
- Ох, то така дрібниця. Може й немає сенсу вас клопотати…
- Я наполягаю.
- Є один невеличкий бізнес, який можна зробити.
- Кажіть далі.
- Мені потрібна людина, яка спочатку купить на себе частину певного підприємства, а потім, через якийсь час, продасть її далі. Звичайно ж, конкретній фірмі, яку вам назвуть.