- Ва-алайкум салам. Чим можу вам допомогти?
- Приходжу до вас, Артуре Вікторовичу, від імені…
Горець урвав, здивовано дивлячись, як Артур перехилився над столом і налив до його келишка червоного вина.
- Хванчкара, найкраща в світі. – Бізнесмен підняв келих, збовтав густу рубінову рідину і подивився під світло, потім прикрив очі и наблизив до носа. – Ідеальний аромат південних збіч і тяжкої землі, що ліпиться до пальців. Випиймо за російсько-чеченську дружбу.
Він відпив великий ковток, цмокнув язиком, смакуючи букет аромату. Чеченець навіть не здригнувся.
- Артуре Вікторовичу, ваш борг залишається несплаченим, - відізвався горець.
Артур уважно подивився на гостя, усміхнувся самими устами.
- Справді? Тоді я розумію, що Рашид Ібрагімович не досить красномовно передав моє послання?
Чеченець покачав головою.
- То було непотрібна і варварська дія, Артуре Вікторовичу. Вислати матері голову її сина… Так цивілізовані люди не поступають.
- Виходить, ви не чули, - скривився Москаль. – Вам не розповіли всього І, тим не менше, й надалі кажуть приходити до мене і намагатися забрати щось, що вам не належить.
- Чого не розповіли, Артуре Вікторовичу?
Артур взяв глазуроване тістечко, відкусив і почав говорити, розкидаючи окрушки:
- Ми відрізали йому голову і відіслали його матері в картонній коробці, так. Але перед тим, ще до того, як він стік кров'ю, ми відрізали йому його чоловічість і сунули до рота, бо тільки й того він заслуговував, приходячи до мене і гавкаючи, ніби пес. Ще ми вилупили йому очі і замінили їх яйцями, раз вже він не був здатен побачити очевидного: то моє майно, мої гроші. Ви їх не отримаєте.
Його співбесідник не поворушився, не продемонстрував по собі хоч якої емоції.
- Саме це мені передати Джохарові Мусєвичу?
- Перекажи йому, що… - бізнесмен замовчав, завмер на мить. Насупив брови, як би прислухаючись до тільки йому одному чутного голосу. – Тут? Де?...
Він повернувся на сидінні, видивляючись когось між особами, що сиділи в залі. Нарешті кивнув, перепрошуюче подивився на чеченця.
- Вибачте на хвильку.
Костянтин Натанович їв собі спокійно обід, коли, ні с того, ні з сього, до нього підійшов той дивний поляк, який уважав себе одним з них. Познайомилися вони ще якось в березні на прийомі у губернатора, але ж як там було його прізвище… Костянтин пам'ятав тільки, що той цитував з пам'яті Маркса і Енгельса, як на бізнесмена висловлюючи підозрілий ентузіазм до діяльності посткомуністичних партій.
- Костянтине Натановичу, вибачте… В мене як на біду телефон поламався, а треба подзвонити. Можна скористуватися вашим?
Депутат Державної Думи Російської Федерації здивовано закліпав очима, він навіть не міг відповісти: креветка виявилася твердішою, ніж він сподівався. Кивнув тільки, сягнув по мобілку, що лежала на столі і показав жестом: користайтеся.
- Щиро дякую…
Дивний поляк вклонився і повернувся до свого столика.
Він сів напроти чеченця. Той вже хотів щось сказати, але Артур тільки підняв палець до вуст і зосереджено почав натискати клавіші, набираючи номер. В кінці кінців посміхнувся, чуючи в слухавці сигнал очікування.
- Алло! – голос, що тяжко акцентував носові звуки, пролунав наче шум з того світу, додатково спотворений супутниковим каналом, який проносив сигнал високо над пасмом гір. – Костянтин Натанович, це ви?
- То я.
- Алло, Костянтин? Вас чути погано, ми тут машинами їдемо! Давайте швидко, бо по сигналові націлити можуть!
- Зараз, - сказав Артур, передаючи телефон чеченцеві. – Це для вас повідомлення.
Горець взяв слухавку, приклав до вуха. Його очі нагле зблиснули від подиву.
- Джохар Мусаєвич? Ки'інтера довлялаш, ца кчійтіра…
- Телефон затріщав відповіддю, потім раптом щось зашуміло й тріснуло. Чеченець застиг в позі нічого не розуміючого здивування, його обличчя мало вигляд маски з давньогрецької трагедії. Він закліпав очима, подивився на телефон.
- Звідки ви мали цей номер? Сигнал урвався…
Він віддав слухавку Артурові. Той послухав, відключився, набрав номер ще раз.
Номер, з яким ви намагаєтесь зв'язатися, знаходиться поза мережею. Спробуйте знову. Номер, з яким ви намагаєтесь…
Артур підвівся, підійшов до столика, за яким Костянтин Натанович все ще змагався з перевареними креветками. Віддав телефон, подякував, порекомендував в майбутньому звертатися з будь-якими питаннями. Повернувся до сидячого мов соляний стовп чеченця.
- Так що проблему Джохара Мусаєвича маємо розв'язану. Кому ще бажаєте, щоб я щось передав, Карім Сапіянович?
- Аузубіллах… - прошепотів вражений горець, торкаючись Ока Пророка, що висіло на шиї.