- Бажаєте собі ще чогось, батьку?
- Жінки у вас тут красивіші, це вже напевно… - прокоментував Артур, коли дівчина, колишучи повними стегнами, вийшла і закрила за собою двері. – Чому це у нас, в Москві, таких нема, Леоніде?
Мільченко підлив у склянки, всі стукнулись і випили, після чого господар відгукнувся:
- А я вас скажу, чому. Бо у нас, в Україні ми маємо красунь. Далі в вашу сторону красуні теж є, але все ж більше курви… А в самій Москві вже тільки курви!
Всі покивали головами: діагноз здавався слушним.
- Ввечері приїдуть ще кілька знайомих, яких я з нами до Києва захоплю, - пояснив господар план на декілька наступних днів. - Післязавтра туди полетимо,побачимо, що там ті брати Арфуш вчинили. На разі ж трошки побавимося у мене, місто вам покажу. В нас є на що подивитися!
☭
Вони стояли на краю величезної ями, яка зяяла в самому центрі жилого мікрорайону. На протилежному боці можна було побачити залишки двоповерхової школи, яка виглядала мов надгризений батончик, або ж розколоте круте яйце. В розпоротих приміщеннях лякали лавки, що стояли в класах, класні дошки з написами крейдою та куртки, які висіли в роздягальні. Враження одночасно було і моторошне, і абсурдне: дитячі малюнки кольоровою крейдою на потрісканих стінах посеред сірої руїни з залізобетону та порепаних, розбитих плит.
- І як же воно, ось так просто? – здивувався Артур.
Мільченко зрушив плечима в смугастому тільникові, сплюнув вниз, на руїни.
- Ну, як самі бачите. Взяло і під землю провалилося, ніхто й оирнутися не встиг З самого ранку гаражі, потім жилий будинок, школа, за ними, тут близько, дитячий садок. Зараз вже… - указав він на дітей, що бавились внизу, - нема страху, що далі піде, але ж того дня, в червні, евакуювали п'ять тисяч осіб. Там, он, бачите, які ями покопали? Це щоб до автомобілів дістатися, за частинами.
Вони відійшли від осипища, качаючи головами.
Охоронники стояли біля колони автомобілів, фліртуючи з місцевими молодицями. Декілька з них сховалося від палючого серпневого сонця в тіні цистерни з хлібним квасом. Лише тільки вони помітили, що шефи повертаються, поспішили до машин, на бігу кидаючи на землю недопалки та обгортки від морозива.
- Ну що, місто ви вже бачили. Зараз покажу вам свої цехи, - повідомив локальний бос. – Потім поїдемо на дачу до губернатора, представлю вас, як треба… Ви ж, Леоніде Антонєвичу, згадували, нібито якийсь інтерес маєте?
Ліванєнко посміхнувся.
- Є одна така ідея. Якби звідси, від вас, до Москви встановити транспорт, тоді можна було б…
- Про це поговоримо з Павлом Лазаренком, моїм приятелем, - перебив його Мільченко. – Він, щоправда, вже місяць як в опозиції, але ж всіх його людей відразу не знімуть… Тільки прийміть до уваги, він сою долю бере…
- Скільки?
- Третю частину.
Артур мимовільно свиснув крізь зуби, кивнувши головою з повагою.
- Його називають "Паша Третина", і тут нічого не зробиш. До нього нелегко дістатися, а тільки він має гроші! Говорять, що тільки у його синка-студента на рахунках сто сорок лимонів.
Ліванєнко і Артур обмінялись багатозначними поглядами. Сюди варто було прилетіти не тільки заради дівок.
☭
Україна – то навіть не держава. Це тільки штучно створений заради наших потреб конструкт, що складається з ледве відірваних від плуга селян,змушених замінити ликові лапті на блискучі пантофлі.
- Заткнися! – прошипів Артур, ходячи по кругу туди-сюди по своїй спальні на другому поверсі. – Це мій господар! Партнер Ліваненки!
То тільки людина. Він хоче засліпити вас пишнотою і блиском, спокусити вас ярмарковою позолотою.
Артур затримався біля вікна, тяжко спираючись на підвіконня. На дворі стояла прекрасна, тепла ніч. Деренчали цикади, в недалекому лісі погукували сови. Два охоронника чаділи махоркою, неспішно проходячись по задньому двору і впівголоса продовжуючи якийсь напівжартівливий спор.
- Як видно, якось до того дійшов.
Дійшов силою кулака та ножа. І нічим іншим. Це тупе бидло, яке зараз намагається справити на тебе враження.
- Однак, його зв'язків не можна не до оцінити.
Та, тим не менше, не можна це плутати з ним самим. Це він говорив про тридцять відсотків доходу, а не Лазаренко. Той вже є ніким з того часу, як його скинули з п'єдесталу. Так що не може він забирати такої великої частки.