- Націоналізм – то хвороба дитячого віку, - тихо буркнув Москаль, підводячись з дерев'яного помосту, який виходив далеко у воду.
Другий з українців на хвилю відвернувся від поплавка, за яким уважно слідкував.
- Що трапилося, Артуре Вікторовичу?
- Кажу, що у всьому потрібна поміркованість. Це погано так зневажати все те, за що боролися і за гинули наші батьки.
- Ви, певне, про нього? – домислив Паша, що сидів з вудкою, і показав пальцем на колегу, який схилився над мангалом.
- Саме так. У кожного є право думати, що він хоче; але ж, щоб так з тим носитися?
- Згоден, це так людей в голові мішається. Я в Союзі народився і не збираюся прикидатися, що було інакше… Він же і сам старшиною був, командував людьми в Афгані. І ще хвалився тим наліво і направ, а потім його ніби хто перемінив. Недобра річ, така дворушність
- Особливо, якщо відкрито триматися з тим, хто як раз з ласки і випав. А раз вже про це мова: довго ви з Мільченко разом, Павло Юрійович?
- Це з Матросом? Його у нас ніхто інакше і не називає. Я йому намагаюсь в дорогу не входити, якщо ви про це питаєте. Так що, в разі чого, ну, ви самі розумієте, я…
Артур кивнув головою.
- Все ясно. Вітер поміняв напрямок?
- Ну, може й не так відразу, щоб таким способом… - Українець засоромився, почервонів як дівчина. – Але ж бізнес є бізнес, чи не так? Для мене не так вже й важливо, з ким, скоріше що і за скільки.
Кожен отримає своє, Павло Юрійович. Ні крихти менше.
- Кожен отримає своє, Павло Юрійович. – Артур глибоко вдихнув в груди чисте повітря. - Ані крихти менше чи більше. Так?
Навіть не чекаючи на відповідь, Артур рушив назад, до берега, де вже сидів з пляшкою горілки і двома склянками їх київський контакт. Москаль присів біля нього на траву, взяв склянку.
- І що ви намислили, Руслане Давидовичу? Скільки це буде мені коштувати?
- Нам би стало в нагоді.. Ну та, десь двісті п'ятдесят тисяч.
Кадебешник стукнувся з Артуром склянкою, одним махом випив.
- Доларів?
- Фунтів.
- Франків, або ж буду змушений зменшити замовлення.
- Нехай буде.
- Немає проблем, Руслане Давидовичу.
- Що місяць.
- Як я вже казав, немає проблем. Ви даєте повну гарантію недоторканності транспортів?
- Що б ви там не завантажили у Москві, доїжджає на Захід без контролю і без відкриття. Так далеко, як дамо ради, підготуємо вам дорогу через Польщу…
Артур подивився на Ліванєнку, який в багажникові великої позашляхової "тойоти" бавився з чорноволосою українкою.
Діваха, як на смак Артура була явно дуже великою, але, дивлячись на те, що дозволяла собі робити… Він вслухався у відчуття організму, очікуючи знайомої дрожі внизу живота. Піднесення, однак, не надійшло, відзиваючись лише слабкою, якби то вицвілою луною колишнього вогня.
Жінки – то лише швидкоплинні розваги для хлопців, які швидко надоїдають. Правдиві враження може дати лише гра, гідна чоловіка.
- На території Польщі в мене вже є відповідні люди, але дам їм знати, щоб вони переговорили з вашими і узгодили все,що треба. Що я можу запропонувати вам з своєї сторони?
Офіцер безпеки в минулому економно посміхнувся.
- Мені, хмм… Мої довірителі контрабандою не займаються, Артуре Вікторовичу.
- В Москві ми віддаємо перевагу назві "приховано-пільгова торгівля".
- Це тільки назва. Тут, на Україні, гра йде про дуже вищу ставку. Той, хто контролює лави парламенту і кабінет міністрів, той тримає в жмені всю країну… Ви знайомі зі звичками давньої османської імперії?
- Ні. – Артур розбавлено покрутив головою. – Ви ж не думаєте хіба втілювати їх тут?
Кадебешник присунувся до нього поближче, обіперся на лікоть і стишив голос.
- У них були такі дуже мудрі правові записи. Їх ввів у життя сам Мехмед Завойовник, щоб уникнути розбрату між своїми спадкоємцями. Розумієте, після падіння Константинополя їм дісталася імперія в руїнах: діючими залишилися лише офіційні адміністративні структури, ну і частина території. Але за то ціле море можливостей, при чому – дослівно.
- Історія – то ваша професія чи пристрасть?
Українець посміхнувся, відкусив шматочок малосольного огірка.
- На вчили цьому два семестри в офіцерській школі. Так ось, Мехмед дійшов висновку, що утримання влади вимагає виключення… вільних кінців.
- Як на мене, я, хіба, знаю, до чого ви ведете.
Артур кивнув, підніс склянку і стукнув нею об склянку співрозмовника. Випили, мить помовчали. Потім кадебешник продовжив:
- Та ось, мудрий султан наказав, якщо будь-хто візьме владу в свої руки,у нього з'являється обов'язок вибити до останнього всіх своїх конкурентів. І треба вимордувати не тільки конкурентів до корони, але ж їхніх дружин, дітей і онуків. Щоб ситуація була ясною і прозорою.