Прийом розкручувався, щохвилини стріляли корки шампанського, було чутно радісні погукування та писки. Танцівниці зайняли всі вільні пілони та підвищення, по черзі завиваючись в танкові та схиляючись по банкноти, які протягували в їхню сторону.
Але ж було видно, що частина учасниць конкурсу "міс" не знаходила себе в реальності українського нічного клубу: якась темношкіра красуня невміло боронилася під залицяннями підпитого і пузатого бізнесмена, в свою чергу, на другому кінці залу три спритника оточило блондинку з сяючим мов атлас волоссям.
До Артура підійшов кадебешник Руслан, показав на типчика в тренувальному костюмі, що сперечався з охоронником за те, що намагався витягти до танцю одну з "міс"
- Зараз буде дим…
- Тоді час діяти, Руслане Давидовичу.
Артур рушив в напрямку малесенької дівчини на височенних підборах, на яку накинув око ще раніше. Та мусила відчути на собі погляд, повернулася і оцінила бізнесмена поглядом. Напевне вірно оцінила годинник і костюм, бо посміхнулася: легко, пустотливо і зараз з тим запрошуючи.
Тілесність – то твоя слабкість. Потяги тіла не можуть керувати розумом
- Влада – є владою, незалежно від того, як її здобувають, буркнув, лавіруючи крізь натовп.
Дівчина охопила красиво вирізаними вустами трубочку в бокалі з дрінком, потягнула ковточок і тряхнула волоссям. Щось відповіла жевжикові, який теж вже зауважив конкурента, що наближався.
У кого, все ж таки, більше влади? У того, хто пожадає, чи кого пожадають?
- Владу має той, хто її собі візьме.
Знову фізичний бік, знову дотик.
Артур зловісно посміхнувся.
- А хто сказав, що я маю намір її хоча б торкнутися?
☭
- Це твій номер? А тут красиво…
Він запалив світло і сам роздивився по апартаменту, який ще нещодавно належав Віті. Тому, хто тепер лежав під вапном біля берега озера, він вже не міг на щось придатися.
Недоречно великий телевізор стояв напроти великого ліжка, цілу одну стіну займала дзеркальна шафа. Тяжкі червоні штори та плюшева оббивка меблів робили інтер'єр подібним, скоріше, до будуару, ніж до готельного номеру.
Дівчина свідомо повільним кроком пройшла далі, крутячи задком. Підбори-шпільки западали в м'якому килимові. Вона нахилилася, бажаючи їх зняти, але Артур схопив її за плече, покрутив головою, відмовляючи.
- Навіть і не думай
- Мммм, бачу, що любиш на гостро. – Дівчина притулилася до нього усім тілом, видихаючи алкогольні пари. - Будеш мені казати, що мені можна, а що – ні?
Артур подивився їй просто в очі, розпинаючи пасок. Вона провела йому долонею по щоці, піднялася навшпиньки і впилася своїми вустами в його, відразу ж глибоко сягаючи язиком. Потім з'їхала рукою нижче, схопила за проміжність…
- Ей, але ж ти не?... – здивувалася вона, хотіла відсунутися, але він не дозволив.
Вправним рухом він накинув їй петлю з паска на шию, притиснув до стіни і підніс, щоб стопи лише самими кінчиками діставали до підлоги. Відступив на відстань протягнутої руки, не дозволяючи, щоб його досягли пальці з довгими червоними нігтями.
- Здебільшого – так.
Покивав головою, придивляючись, як відчайдушно пульсуючі жили почали, одна за одній, виступати на обличчі, як почало раптово багровіти.
☭
Листопад, три місяці по тому, найдорожчий ресторан на Арбаті,
Москва
- Вас рекомендують дуже поважні люди, Артуре Вікторовичу. Визнаю, що я сам під враженням… Так якою сумою ви бажаєте допомогти нашій Матінці Росії?
Артур скупо посміхнувся з-над порції омара. Високопоставлений урядовий чиновник, що сидів напроти нього, витер рота серветкою, відсунув таріль вбік і вийняв з течки стопку документів.
- Все залежить від того, яку ви пропонуєте відсоткову ставку. Я ж ще повинен якось жити протягом цього року.
- Достатньо добру. – Співрозмовник подав йому аркуш, підсумовуючий пропонований пакет закритої серії облігацій державного займу. – І ще, при оказії: прийміть вирази співчуття.
Москаль проаналізував всі дані. Перевернув аркуш, щоб прочитати печатки. Дещо довше розшифровував надписи дуже дрібним шрифтом внизу документу.
Підпиши.
- Щось сталося? - Артур витяг з кишені авторучку. – В останній час я був досить зайнятий, але, здається, можу ще долічитися приятелів чи членів родини.
- Хмм, хмм. Тоді, може, ви не були з Олександром Федоровичем настільки близькі, як могло б видатися… Ну що ж, зовнішність оманлива.
Артур замислився на деякий час, потім пригадава.
- Ах, з Мільченко? А що ж там такого трапилося?