Артур провів долонею по запонках з матового бурштину. Коштували як невеликий статок, але з ними він відчував себе досконало, знаючи, що попередньому власникові вони служили протягом всієї великої війни. Раз ті люди якось дали собі раду…
- Якось дамо ради.
- "Якось"? Артуре, невже не розумієш? Комуністи прийшли до влади! Ось побачиш, як почнуть нас розкуркулювати!
- Це ви драматизуєте, Леоніде Антонєвичу. Все рівно, більшість готівки ви і так маєте на закордонному рахунку.
- Більшість… того, що залишилося, так. Але ж і твої, і мої, і кількох інших осіб гроші ми вбухали в той дурний, обмежений урядовий транш… На яку холеру нам це було?!
- Ризики враховані.
Ліванєнко закрив обличчя долонями, але потім розсунув пальці, обдарував Москаля розуміючим поглядом.
- Артуре… дуже вже ти спокійний. Навіть як на тебе.
- Нерви ні в чому не допомагають, Леоніде Антонєвичу. Кризу треба перечекати, залягти на дно і не робити ніяких різких рухів.
- Не робити рухів? А тобі відомо, скільки вчора до мене дзвонило? І хто? Маєш уяву, які слова я маю вислуховувати?!
Артур махнув люлькою в повітрі, поволі випустив вузеньку цівку диму, весело подивився на партнера.
- Тільки не кажи, що зібрав гроші від знайомих і пообіцяв їм зиск менше, ніж маєш одержати сам.
- А ніби то ти – ні?! – викрикнув Ліванєнко. –Бо все ж збиралося від двох десятків різних осіб… Господи, помилуй!... Банкіри ні за що не дали б такого відсотка при меншій сумі!
- Все ще якось уляжеться. Не панікуй.
Ліванєнко змінив вираз обличчя, нервово посміхнувся.
- Ти знав, - процідив він крізь зуби.
- Що?
- Знав, що до цього дійде…Люди кажуть, що останньої суботи була якась зустріч, до того, як все пішло в пизду. Таємні перемовини з Міжнародним Валютним Фондом.
- Заспокойся, а то вже починаєш підстроювати факти до теорії. Ти ж чув це у новинах. Чубайс, Гайдар, інші умники-розумники… Про перемовини в клубі на Великій Нікітській всі трублять вже три дні. Наші просили додатковий транш, їм не дали.
- Була ще одна зустріч. Паралельна. – Ліванєнко похитав головою, як людина, яка раптом починає розуміти, як працює кубик Рубіка. – І саме звідтіля прийшов той переказ.
- Леоніде, ти щось плутаєш. Не було ніякого переказу, то фальшивка.
- Ти був там, - сказав білорус, акцентуючи. – Як і попереднього разу, в якості гаранта двохстороннього виконання зобов'язань. Нібито безсторонній арбітр. А тепер твої колеги – комуністи приходять до влади.
Леоніде Антонєвичу, закликаю вас до порядку.
- Леоніде Антонєвичу, закликаю вас до порядку.
Ліванєнко скулився в своєму кріслі, наче хтось шмагнув його батогом по спині. Заморгав почервонілими очами.
- Ніякої зустрічі не було, Леоніде, - лагідно сказав Артур. – Будь-яких постанов чи таємних переказів. Всі на цьому тільки втратили.
- Ні… Це неможливо. Ти був там. Я ж тебе знаю, Артур. Ти там був і щось для себе вирвав.
Москаль заперечно покачав головою.
- Мені прикро. Насправді.
Ліванєнко дуже поволі, мов дерев'яний, встав з крісла. Кивнув на знак прощання і вийшов, замикаючи за собою двері.
Раніше чи пізніше до цього мало дійти.
- Але ж і так це прикро, - констатував Артур, виймаючи мобільний телефон. – Алло, Серьожа? Скільки у нас людей в готовності? Добре. Знайди ще п'ятьох, нехай пильнують будову. Так, вдень і вночі. Звичайно ж, в доларах.
Почалося. Тепер вже відступу немає.
Артур пройшов до письмового столу, сів у крісло, обіперся ліктями на зелене сукно старовинної стільниці. Поправив на зап'ясті заслуженого військового годинника, всміхнувся у вуса,що ставали все густішими.
- Завжди вперед.
☭
Друга половина вересня, Кремль
Секретарка заглянула до кабінетика, що виконував роль кімнати очікування.
- Артуре Вікторовичу? Запрошую, Віктор Іванович чекає.
Москаль неспішно допив чай з порцелянової чашки, встав та застібнув один ґудзик піджака. Ще подивився в дзеркало, пригладив зачесане назад волосся и рушив в напрямку відкритих дверей.
- Дякую за те, що знайшли час, Вікторе Івановичу, - відізвався він входячи до кабінету. - Розумію, що в нинішній ситуації це нелегко.
Голова комітету Думи у справах безпеки піднявся і привітав гостя, указав на крісло.
- Це я дякую, що ви приходите до нас. Відпочиньте, товаришу. Кава, чай? Чогось міцнішого?