— Отож, за допомогою нових прибулих та зайдів з Московщини, покликаних або перепущених Скоропадським, насунули на Україну «білі большевики». Вони почали розсаджувати її та намовляти знову до Москви пристати. Це їм і пощастило. Скоропадський, з їхньої намови, чи з власної охоти, хто його зна, бо він мало в голові смальцю мав, — проголосив скасування самостійної України, чим страшенно розлютував всіх свідомих українців.
— Цього мало: він дав пристановище на Україні російським монархістам, що почали організувати тут добровольчеську армію. А найдивнішим та найстрашнішим для України було те, що для цієї російської армії він давав українську зброю: рушниці, гармати, кулемети тощо. Все це ще більш обурювало проти Скоропадського та його уряду. Поки ще німці були в силі, то він міг триматися біля влади, бо його берегли німецькі баґнети, а як німці захитались, після побіди над ними французів та англійців з американцями, і теж в свою революцію попали, то Скоропадський з його урядом не міг уже далі триматися. Проти нього було майже все населення України. Навіть ті українці, що пробували були з ним працювати, нарешті, переконались, що це дурна праця, плюнули та й кинули його…
— Вибухло повстання проти Скоропадського, яке мало великий успіх. Скоропадський приневолений був відмовитись від своїх прав, а повстанське військо, нашвидку збите докупи, урочисто увійшло в нашу столицю — Київ, звільнивши одночасно від гетьманської варти та влади й інші міста України. Самого Скоропадського німці потайки, замашкарувавши його хворим, відвезли до Німеччини. Швидко й усі німці виїхали з України.
5. БОЛЬШЕВИЦЬКА ПРАЦЯ ПІД ЧАС ПОВСТАННЯ ПРОТИ СКОРОПАДСЬКОГО І ПІСЛЯ ПОВСТАННЯ
— Перед новою українською владою, що утворилась під час повстання проти Скоропадського (влада т. зв. Директорії), стояла велика справа. Треба було наново організувати державу, яку і большевицька навала 1918 р. понищила, яку і панування Скоропадського захитало. Нова влада мала надію, що її пощастить доконати великого діла, тільки ж і тут можна сказати — не так склалось як жадалось.
— Вороги нашого народу не спали, а найбільш оці большевицькі харцизи з Москви. Уже спочатку самого великого повстання посунули своє військо до кордонів України. Не встигла нова влада взятись за діло, як зразу ж виникли перед нею великі труднощі, бо большевицьке військо переступило кордони і почало захоплювати наші землі. Знову їм тут на допомогу прийшли московські збольшевичені робітники, що живуть в Харкові, Запоріжжі тощо, себто близько від московсько-українських кордонів. Знову стали росіяни, що живуть по наших осередках, свою гадючу роботу провадити проти нового українського уряду. Перед погрозою нової небезпеки, треба було збирати всі сили, щоб одбити ворога, бо і ворог тепер був більш дужий: він мав і війська більше, і озброєне воно було краще, як раніш та й одягнене було ліпше.
— Для успішної війни треба, щоб найвища влада в краю мала все чим можна воювати. А чи мала наша влада його — отого військового знаряддя — стільки, скільки треба?
— На жаль, не мала. Багато, раніш ще, вивезли амуніції з України німці, чимало віддав Скоропадський російським добровольцям та дончакам, а багато порозкрадали робітники та селяни, користуючись повстанською хуртовиною. Тим часом, як большевики сунули на Україну з півночі, з Московщини, — і на інших кордонах України зайшли великі зміни. Сусідні народи приглядались спільно до того, що творилось у нас, і вирішили використати добру для них нагоду, щоб пригарбати до себе наші землі.
— З нами на заході межують поляки та румуни. У них не було революції. Через те вони в потрібну хвилину виявили себе сильнішими від нас. Вони мали зброї дуже багато, бо їм помагали французи тощо; вони мали гроші, одежу, харчі, ліки, — одним словом — все, що треба було для того, аби бути силою і успішно користуватись своїм військом. І військо у них було слухняне, дисципліноване. Тоді як у нас фронтовики тікали додому, забираючи з собою і зброю, тоді як наші люди казали: «Моя хата зкраю, я нічого не знаю», тримали «нейтралітет», а то й просто, як люди, зраджували свою рідну справу, — то в цей час румуни і поляки побільшували свою військову силу. А все їхнє населення — і робітники, і селяни, і інші — допомагали, чим могли, своїм урядам. Отож і вийшло через це так, що румуни та поляки, скористувавшись тою хуртовиною, що настала на Україні, посунули своє військо на суміжні землі і захопили від нас: румуни Бесарабщину, а поляки — Холмщину та частину Волині й Полісся.
— В цей час, французи зробили висадку в Одесі і почали допомагати росіянам-монархістам організувати тут добровольчеські частини. Цим Україна опинилася відрізаною від світу і на півдні, і на заході, як на морі так і на суші: не можна було купити нізвідки ні зброї, ні ліків, ні одежі, ні всього іншого для війська і війни потрібного. Та й саме військо наше опинилось в мішку ніби, з усіх боків оточене ворогами. Може б і пощастило йому своє діло зробити, коли б всі, як один чоловік, стали до нього. Але, на превеликий жаль, ні сили, ні бажання, ні розуміння цього в той час в народу нашого не хватало.