«Надійними» джерелами московської історіографії є так звані загальноросійські літописні зводи, «знайдені» в Російській імперії переважно наприкінці XVIII - на початку XIX століть. За винятком «загальноросійського Кенігсберзького списку», який «придбав» у 1716 році Петро І за кордоном.
Звернімось до Іпатіївського літописного зводу, який ще називають «Літописом Руським».
Ось що у ньому написано про фінські племена: «На Білім озері сидить весь (тут і у подальших цитатах виділено мною.—В.Б.), а на Ростові-озері — меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-річці, де впадає вона у Волгу, (сидить) окремий народ — мурома. І черемиси окремий народ, і мордва окремий народ…
Чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печора, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, ліб… мають свою мову, (походять) від коліна Яфетового, бо живуть у північних краях» [З, с. 6].
«Повість минулих літ» — частина «Літопису Руського», в якій описуються події до 1110 року. Станом на 1110 рік, тобто на початку XII століття, всі північні фінські племена проживали на своїх давніх землях.
Великий літописець Русі Нестор не зафіксував «перетікання» слов’янських племен на фінські терени. Мовчить про те Нестор, хоча, зрозуміло, якби таке явище мало місце в IX—XI століттях, він нам би про нього повідомив.
Літописець підтвердив і деталізував на початку XII століття свідчення готського історика Йордана (VI століття), не зазначивши змін серед північних фінських племен.
На початок XII століття уся «споконвічна земля» Московії за твердженням літописця Нестора була повністю заселена спорідненими фінськими племенами.
2
Топо- і гідроніміка землі
Кожен етнос, проживаючи сотні років на своїй землі, давав поселенням, рікам, озерам, урочищам, лісам тощо притаманні тільки цьому етносу топоніми (назви) й гідроніми (імена). У давні часи племена не послуговувалися чужими топонімами й гідронімами, адже вони були їм далекі й незрозумілі. Кожна назва річки чи місцевості передусім несе питомо племінний зміст, певні відомості. Так фінською мовою Москва — гнила (погана) вода.
Відкриймо мапу земель Московії і погляньмо, які імена носять тамтешні ріки: Клязьма, Сеньга, Ушна, Судогда, Сойма, Молога, Сіть, Киржач, Вольга, Волга, Пекша, Колокша, Гза, Ірмиз, Ухтома, В’язьма, Лух, Оновод, Сувод, Теша, Кустра, Унжа, Пеза, Сотьма, Гда, Печегда, Сара, Воржа, Векса, Шопша, Мокза,
Москва, Вокшера, Войга, Ухра, Улейма, Ворсма, Ворга, Себля, Шексна, Соть, Уга, Єшка, Керома, Кештома, Шаготь, Сегжа, Цина, Шелекма, Moca, Era, Кема, Іть, Шула, Вонога, Согма, Вонгила, Ушлома, Раха, Сельма, Монза, Тебза, Меря, Меза, Сендега, Нерехта, Шуя, Печенга, Шмиля, Пеза, Томга, Воча, Немдохта, Узола, Тунбаль, Шуда, Какша, Кострома, Мокша, Цна, Виша, Уза, Сура, Інсар і ще кілька сотень.
А ось назви поселень фінських племен, що існують і сьогодні на теренах Московії: Москва, Шупалово, Шульпино, Шугарово, Саурово, Сорпово, Весь, Кіжила, Брембола, Веськово, Шокшово, Маймори, Юкша, Шуколово, Фішино, Кабаново, Карабаново, Коквіно, Коргошино, Кінешма, Бікань, Інери, Деболи, Тара, Шеманиха, Вексиці, Шурскала, Пужбола, Шугар, Шендора, Кустеря, Рохово, Согила, Воєхта, Жеглово, Тавино, Лахость, Пурлово, Копор’є, Шопша, Унімер, Рахма, Курби, Туношка, Куксенка, Чириха, Сигор, Ховар, Жабня, Маймори, Лохово, Сора, Мокшан, Сура, Наровчат, Сурськ, Учма, Вокшера, Гекма, Чучки, Хохлай, Тюмба, Ворокса, Ученжа, Согожа, Лушма, Вигор, Кострома, Муром, Рязань, Тамбов, Пенза, Сизрань, Вослома, Ягорбино, Некоузь, Вадинськ, Виша, Шунга, Чухлома, Темта, Урень, Вологда, Воржа, Весельки та сотні інших.
Можна також навести тисячі фінських імен озер, урочищ, пагорбів, окремих виступів каменя на поверхні, горбів та узвиш, які до наших днів несуть згадку про фінський спадок землі московитів.
Видатний археолог Російської імперії граф Олексій Сергійович Уваров, вивчаючи топо- та гідроніміку Центральної частини імперії, змушений був визнати:
«Чимало із цих назв як вод, так і селищ повторюються в доволі віддалених між собою місцевостях, доводячи цим не лише свою етимологічну єдність походження перших мешканців цих країв. Тільки той самий народ міг, розкинувши свої селища на великому просторі, повторювати ті ж імена або давати назви однакового етимологічного походження… Ця близькість була вже помічена М. М. Журавльовим стосовно деяких назв Ярославської губернії, але вона може бути поширена й на суміжні губернії…» [4, с. 12].