1
«Розгорніть сторінки першого нашого літопису, який написаний не пізніше XI століття. Укладач його знає малоросів і перелічує різні гілки цієї частини руського племені: називає північно-західні частини того племені — кривичів (білорусів) і слов’ян, ще згадує радимичів і в’ятичів… але, на диво, зовсім не знає великоросів. На схід від західних руських племен, де тепер живуть великороси, мешкають, за літописом, фінські племена, які частково існують і зараз, а частково вже зникли. Де ж у цей час були великороси? Про них у переліку племен, які живуть у сучасній Росії, не згадується жодним словом… Виникає питання: хто такі великороси? Де вони взялись, якщо до XI чи XII століття їх не існувало?» [1, с. 338].
На ці та подібні питання в московській історичній науці немає достовірних відповідей. Є парадоксальна за своєю суттю вигадка. Її нам і подають як московську історію.
Історичні джерела
Про що свідчать історичні джерела давніх часів, які російська наука не заперечує?
Скористаємося Великою Радянською Енциклопедією (третє видання):
«Мордва… корінне населення Мордовської АРСР; крім того, значні громади М(ордви) мешкають у Саратовській, Пензенській, Ульяновській, Горьковській, Оренбурзькій, Куйбишевській областях, у Тат(арській), Чуваш(ській) і Баш(кирській) АРСР… Уперше М(ордва) під наз(вою) Mordens згадується у готського історика Йордана (6 століття). Дані мови й матеріальної культури свідчать про автохтонність М(ордви) у межиріччі Оки і середньої Волги…» [2, т. 16, с. 565].
Готський історик Йордан у середині VI століття засвідчив проживання мордви у межиріччі Оки та Волги як автохтонного, тобто корінного, народу.
«Меря, плем’я, предки якого в кінці 1-го тис(ячоліття) до Н(ової) е(ри) — 1-м тис(ячолітгі) Н(ової) е(ри) жили в районі Волго-Окського межиріччя. Вперше М(еря) (тегет) згадується у 6 столітті готським істориком Йорданом. Рос(ійський) літопис “Повість минулих літ” поміщає М(ерю) біля озер Неро та Клещино. Мова М(ері) належить до фіно-угорської сім’ї…» [2, т. 16, с. 101].
Маємо достовірне свідчення про проживання фінського племені меря впродовж двох тисячоліть на теренах землі, яку називають «колискою московитів».
«Мещера, давнє плем’я, яке в 1-му тис(ячолітті) н(ової) е(ри) проживало на середній течії Оки. Розмовляло мовою фіно-угорської групи… Культура М(ещери) була близькою до давньо-мордовської» [2, т. 16, с. 205].
І мещера в І тис. н. е. мешкала в межиріччі Оки та Волги, мала споріднену з мордвою й мерею фінську мову.
«Мурома, плем’я, рідне Мордві, що проживало на берегах Оки в межах сучасного Муромського р(айо)ну Володимирської обл(асті). Мова М(уроми) належить до фіно-угорської групи» [2, т. 17, с. 127].
Цікаво, що й мурома відома на своїх теренах з початку першого тисячоліття нової ери.
«Марійці (самоназва — Марі…). Мова Марійців належить до східної гілки фіно-угорських мов… За походженням М(арійці) тісно пов’язані з давнім населенням Поволжя. Початок формування марійських племен сягає рубежу н(ашої) е(ри), цей процес відбувався переважно на правому березі Волги… Перші писемні згадки про… марійців можна зустріти у готського історика Йордана (6 століття)» [2, т. 15, с. 371].
До прийняття у так званій Ростовсько-Суздальській землі християнства (а це XII століття) марійці мешкали переважно на правому березі Волги, захоплюючи сучасні терени Нижегородської, Івановської та Костромської областей. Вони вчинили найбільший опір прийняттю християнства, чому і змушені були залишити свої споконвічні землі й тікати за Волгу.
«Весь… прибалтійсько-фінське плем’я, за літописом, мешкало в районі Білого оз(ера)… араб(ським) географам 10—14 століть В(есь) була відома як народ Вісу, що мешкав на Північ від Болгарії Волзько-Камської…» [2, т. 4, с. 582].
Отож, до «споконвічних земель» Московії, на яких ще з початку І тис. н. е. мешкав та «спинався на ноги» народ московитів, належать такі сучасні області Російської Федерації: Володимирська, Ярославська, Тверська, Костромська, Івановська, Рязанська, Московська, Калузька.
Як свідчать історичні джерела VI століття, на цих теренах упродовж тисячоліть проживали споріднені фінські племена: мордва, меря, марі (черемиси), мещера, мурома, весь та інші, що сповідували одну культуру і розмовляли схожими мовами.
«Надійними» джерелами московської історіографії є так звані загальноросійські літописні зводи, «знайдені» в Російській імперії переважно наприкінці XVIII - на початку XIX століть. За винятком «загальноросійського Кенігсберзького списку», який «придбав» у 1716 році Петро І за кордоном.
Звернімось до Іпатіївського літописного зводу, який ще називають «Літописом Руським».
Ось що у ньому написано про фінські племена: «На Білім озері сидить весь(тут і у подальших цитатах виділено мною.— В.Б.), а на Ростові-озері — меря,а на Клещині-озері сидить теж меря.А по Оці-річці, де впадає вона у Волгу, (сидить) окремий народ — мурома.І черемисиокремий народ, і мордваокремий народ…
Чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печора, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, ліб… мають свою мову, (походять) від коліна Яфетового, бо живуть у північних краях» [З, с. 6].
«Повість минулих літ» — частина «Літопису Руського», в якій описуються події до 1110 року. Станом на 1110 рік, тобто на початку XII століття, всі північні фінські племена проживали на своїх давніх землях.
Великий літописець Русі Нестор не зафіксував «перетікання» слов’янських племен на фінські терени. Мовчить про те Нестор, хоча, зрозуміло, якби таке явище мало місце в IX—XI століттях, він нам би про нього повідомив.
Літописець підтвердив і деталізував на початку XII століття свідчення готського історика Йордана (VI століття), не зазначивши змін серед північних фінських племен.
На початок XII століття уся «споконвічна земля» Московії за твердженням літописця Нестора була повністю заселена спорідненими фінськими племенами.
2
Топо- і гідроніміка землі
Кожен етнос, проживаючи сотні років на своїй землі, давав поселенням, рікам, озерам, урочищам, лісам тощо притаманні тільки цьому етносу топоніми (назви) й гідроніми (імена). У давні часи племена не послуговувалися чужими топонімами й гідронімами, адже вони були їм далекі й незрозумілі. Кожна назва річки чи місцевості передусім несе питомо племінний зміст, певні відомості. Так фінською мовою Москва — гнила (погана) вода.
Відкриймо мапу земель Московії і погляньмо, які імена носять тамтешні ріки: Клязьма, Сеньга, Ушна, Судогда, Сойма, Молога, Сіть, Киржач, Вольга, Волга, Пекша, Колокша, Гза, Ірмиз, Ухтома, В’язьма, Лух, Оновод, Сувод, Теша, Кустра, Унжа, Пеза, Сотьма, Гда, Печегда, Сара, Воржа, Векса, Шопша, Мокза,
Москва, Вокшера, Войга, Ухра, Улейма, Ворсма, Ворга, Себля, Шексна, Соть, Уга, Єшка, Керома, Кештома, Шаготь, Сегжа, Цина, Шелекма, Moca, Era, Кема, Іть, Шула, Вонога, Согма, Вонгила, Ушлома, Раха, Сельма, Монза, Тебза, Меря, Меза, Сендега, Нерехта, Шуя, Печенга, Шмиля, Пеза, Томга, Воча, Немдохта, Узола, Тунбаль, Шуда, Какша, Кострома, Мокша, Цна, Виша, Уза, Сура, Інсар і ще кілька сотень.
А ось назви поселень фінських племен, що існують і сьогодні на теренах Московії: Москва, Шупалово, Шульпино, Шугарово, Саурово, Сорпово, Весь, Кіжила, Брембола, Веськово, Шокшово, Маймори, Юкша, Шуколово, Фішино, Кабаново, Карабаново, Коквіно, Коргошино, Кінешма, Бікань, Інери, Деболи, Тара, Шеманиха, Вексиці, Шурскала, Пужбола, Шугар, Шендора, Кустеря, Рохово, Согила, Воєхта, Жеглово, Тавино, Лахость, Пурлово, Копор’є, Шопша, Унімер, Рахма, Курби, Туношка, Куксенка, Чириха, Сигор, Ховар, Жабня, Маймори, Лохово, Сора, Мокшан, Сура, Наровчат, Сурськ, Учма, Вокшера, Гекма, Чучки, Хохлай, Тюмба, Ворокса, Ученжа, Согожа, Лушма, Вигор, Кострома, Муром, Рязань, Тамбов, Пенза, Сизрань, Вослома, Ягорбино, Некоузь, Вадинськ, Виша, Шунга, Чухлома, Темта, Урень, Вологда, Воржа, Весельки та сотні інших.