Проіснувала ямська служба в Московії до часів Петра І, точніше — до середини XVIII століття, більше 500 років, поки «шведскими и немецкими специалистами было создано регулярное почтовое сообщение» [69, с. 37].
Ось свідчення професора з Кембриджа Річарда Пайпса: «Связывавшая Москву с провинцией “ямская служба” была тем же самым монгольским “ямом”, но под другим начальством» [69, с. 109].
До речі, історик В. М. Татіщев у своїй «Історії російській від найдавніших часів» описував ямську службу, як одне з досягнень держави. Він цією службою постійно користувався.
Навіть у народній свідомості пам’ять про ямщиків та ямську службу збереглася у московитів до сьогодні. Згадаймо відому пісню «Ямщик, не гони лошадей». Щось несуттєве та чуже народ упродовж 700 років не буде зберігати у пам’яті й оспівувати.
Це до того, що і в наші дні за кордоном є апологети московського слов’янства, які заперечують зв’язок Московії із Золотою
Ордою, їхню кровну спорідненість. Наприклад, стаття наукового співробітника Індіанського університету (Блумінтонг, СІЛА) Чарльза Гальперіна «Вымышленное родство», у якій поважний науковець намагається переконати, що «Можно уверенно утверждать, что Московия не была политическим наследником государственности Золотой Орды и ее правитель никогда не считал себя “Новым татарским ханом”».
Доказ на кшталт того, що Наполеон не ототожнював себе з французькою королівською династією, тому не став керівником- спадкоємцем Французької держави. Це звичайна еквілібристика словами, яка немає нічого спільного з істиною. Єдність і спадковість визначаються не словами і заявами московських правителів, а їхніми вчинками. Гальперіни, як закордонні, так і московські, завжди вірно служили московській шовіністичній ідеї. Загляньте до енциклопедій і переконайтесь.
Ямська служба стала одним із основних засобів, за допомогою якого залучили землі Мещери і Тмутаракані до спільної держави Золота Орда. На місці кожного «яму», а вони у цих землях розташовувались через 30—50 кілометрів, виникали поселення, в яких обов’язково мали бути: заїжджий двір, стайня, корчма, лимарня, теслярня тощо.
Ось головні міста і поселення, які повстали на теренах сучасної Московської держави в XIII—XV століттях, у золотоординські часи:
— «Сарай-Бату,старый Сарай (по летописи — Сараи Большие: совр(еменное) с. Селитренное Харабалинского р-на Астраханской обл(асти), город, построенный ханом Батыем в 1254…» [2, т. 22, с. 588].
Перша велична столиця Золотої Орди була розташована на лівому березі річки Волги за 140 кілометрів північніше сучасної Астрахані. Як засвідчив В. де Рубрук, уже в 1254 році в Сараї була побудована кам’яна церква. Якраз до цього міста кочували табуни коней і отари худоби хана Батия по лівому березі Волги, а Сартака — по правому.
«Вблизи этих мест пребывают, около Рождества Христова, Батый с одной стороны реки, а Сартах с другой, и далее не спускаются» [11, с. 168].
— «Сарай-Берке,Новый Сарай совр(еменное) с. Царев Ленинского р-на Волгоградской обл(асти), город, столица Золотой Орды, построен ханом Берке ок(оло) 1260» [2, т. 22, с. 588].
Місто Сарай-Берке було побудоване за 40 кілометрів від сучасного Волгограда, нижче за течією Волги, на її правому березі.
«Город Сарай один из красивейших городов, достигший чрезвычайной величины, на ровной земле, переполненный людьми, с красивыми базарами и широкими улицами… Тамошний дворец султана (хана. —В.Б.) называется “Алтын таш” (Золотой камень.— В.Б.)» [16, с. 306].
— «Сарайчук,Сарай Малый совр(еменное) с. Сарайчиковское Махамбетского р-на Гурьевской области… город Золотой Орды на древнем торг(овом) пути с Нижнего Поволжья в Хорезм» [2, т. 22, с. 588].
— «Сараи,поселок гор(одского) типа, центр Сараевского р-на Рязанской области… Расположен на р. Верда басс(ейна) Оки» [2, том 22, с. 588].
— Астрахань.«Одним из лучших городов Ибн-Батута называет Хаджи-Тархан — Астрахань, построенный на реке Итиле при монголах» [14, с. 81].
— «Царицын,
— Саратов,
— Камышин».«…Если бы История захотела попросить помощи у Филологии, то она узнала бы, что место кочеванья Золотой (Желтой) Орды определить не трудно по многочисленным филологическим указаниям: “ Царевесть не что иное, как сары,имя желтой (Золотой) Орды… Царицынесть не что иное, как ( Золотое селение.—В.Б.) (так пишется имя этого города в Татарской рукописи). Камышинесть не что иное, как — желтая трость Тайдулина ярлыка… Саратовесть не что иное, как Сары-тау, Желтая гора…Присутствие во всех этих названиях термина “желтый”
не есть только необходимая характеристика местности. Точно так же, как Царев, Царицын, суть удачныя переделки термина “Сары” — желтый (золотий.— В.Б.), напоминающия былую знаменитость этих мест» [91, с. 2—3].
— Самара.«На картах Фрао Мауро на восточном берегу Волги отмечаются следующие населенные пункты, известные итальянским купцам…: Zotrage, Apacha, Samara» [14, с. 85].
— «Казаньосн(ован) во 2-ой пол(овине) 13 в(ека)» [2, т. 11, с. 141].
Не станемо перераховувати абсолютно всі міста та поселення, засновані з 1237 до 1502 року на річці Волзі ханами Золотої Орди. Завдання полягає в іншому — акцентувати увагу на існуванні постійної тенденції до освоєння ханами Орди підкорених земель, спорудження ними сотень міст і поселень не тільки на Волзі, а й на теренах «исконно русской земли», у так званих Володимирському і Рязанському князівствах.
Згадаймо, який красивий букет поселень заснували хани Чингісиди у Тмутаракані та Мещері:
— «…Наряду с переписью населения в 1272 году была основана Москвакак поселение» [27, т. 3, с. 212].
Заснував це місто хан Менгу-Тимур як удільний улус для сина — хана Берке-Петра Ординського.
— «Город Туланазванный именем царицы Тайдулы, жены Чанибековой (Джанибека.— В.Б.), и некогда управляемый ея баскаками» [6, с. 48].
— « Калугавпервые упоминается в 1371 г… Возник как пограничная крепость на юго-зап(адных) рубежах…» [2, т. 11, с. 230].
Уже згадувалось, що слово «калуга» татарською мовою «застава». Тому не може бути сумніву, щомісто так назвали саме татари, які володіли Калугою і навколишніми землями за часів Золотої Орди.
— «Тверь(Андреев городок)», як вже було зазначено вище, — столиця хана Беклемиша, який прийняв християнство і став Михайлом Тверським.
— «Касимов (хан-Керман),
— Темников,
— Керменчук(на реке Вятка)». «Большинство городов Золотой Орды, сооруженных при монголах, возникло на месте бывших военных лагерей. Об этом говорят их названия: Крым (Старый Крым), Ак-Керман (Moncastro) Хан-Керман (Касимов), Керменчук (на реке Вятке), Кременчук (на Днепре) и другие. В половецком словаре слово “керман” переведено на латинский язык: Castrum, Caste — укрепление, место, крепость, лагерь. Современный город Темников на территории Мордовской АССР, город Тюмень в Сибири и Тюмень на реке Тереке возникли на месте лагеря ханского темника (від слова «тьма».— В.Б.) —начальника десятитысячного гарнизона» [14, с.79].
Не дозволили професору М. Г. Сафаргалієву сказати, що і річки Тьма і Тьмака, які впадають у Волгу біля сучасної Твері, теж отримали свої імена від темника «Бахмета Усейнова сына», що у 1238 році стояв із своєю тьмою у тих місцях.
— Тотьма.Це місто також походить від слова «тьма».