Церковна праця професора О. Ратшина при виданні у 1852 році пройшла жорстку потрійну цензуру, у тому числі церковну, і отримала дозвіл на друк без будь-яких заперечень.
Істину про відсутність якихось ознак церкви на території сучасної Москви до 1272 року визнали у 1852 році і влада, і московська церква. Тож не личить сучасним московським історикам виставляти себе на посміховисько.
Таким чином встановлено рік заснування Москви — 1272: бо «Существовавшая Москва… должна была иметь свой храм». А він з’явився тільки у 1272 році.
А далі пропонуємо дослідити питання щодо першого Московського князя, аби прибрати з історичної науки московські вигадки.
Московська історіографія вважає своїм першим офіційним князем сина так званого Олександра Невського — Данила, приписуючи йому заснування перших церков на території сучасної Москви.
Особа Данила Олександровича повністю вигадана. Такої особи в історичному минулому не існувало.
На території Московського Кремля з давніх часів збереглися три храми:
1. Успенський собор.«Собор Успения Богородицы… Основание сему знаменитому храму положено 4 августа 1326 года… В 1472 году Митрополит Филипп I… велел разобрать его до основания… Два года продолжалось строение… как внезапно ночью 21 мая 1474 года стены и своды… обрушились… Болонец Фиоравенти Аристотель, который, снова начав строение в мае 1476, окончил Собор… Он освящен 12 Августа 1479 года» [19, с. 286-287].
Успенський собор є усипальницею московських митрополитів із часів митрополита Петра, похованого тут у 1327 році.
Саме в Успенському соборі після його спорудження Московські князі присягали на вірність царям Золотої Орди.
2. Архангельський собор.«Собор Архангела Михаила… Каменный Архангельский Собор (заложен) в 1333 году; он кончен в один год и освящен Митрополитом св. Феогностом 20 сентября… а в 1475 году сгорел… В. К. Иоанн II велел Миланскому архитектору Алевизу (вытребованого из крымского Бахчисарая.— В.Б.)… вновь его перестроить. — Он разобран в 1505, и в Мае того ж года заложен обширнейший против прежняго; совершен 1507… и освящен 8 ноября 1509… С тех пор Собор в главных частях не перестраивался и доселе существует в одном и том же виде» [19, с. 302—303].
Кремлівський Архангельський собор ще з часів так званого Івана Калити став усипальницею московських князів:
«Собор сей при самом начале существования своего предназначен быть усыпальницею князей Московских»[19, с. 303].
Отож, в одному храмі (Успенському) ховали московських митрополитів, а в другому (Архангельському) — московських князів.
Відомо, що до періоду Великої смути (1598—1613) за офіційними джереламина московському престолі Орди сиділо дванадцять так званих князів:
1. Данило Олександрович (1272—1303);
2. Юрій Данилович (1303—1326);
3. Іван Данилович (Калита) (1328—1340);
4. Семен Іванович (Гордий) (1340—1353);
5. Іван Іванович (1353—1359);
6. Дмитрій Іванович (Донський) (1363—1389);
7. Василь Дмитрович (1389—1425);
8. Василь Васильович (Темний) (1425—1462);
9. Іван III Васильович (1462—1505);
10. Василь III Іванович (1505—1533);
11. Іван IV Васильович (Грозний) (1533—1584);
12. Федір Іванович (1584—1598);
А в часи Великої смути на московському престолі сиділи:
13. Борис Годунов (1598—1604);
14. Лжедмитрій І (1505-1506);
15. Василь Шуйський (1606-1611).
Такий список своїх князів і царів надає московська офіційна влада. За винятком перших двох, усі вони поховані в Архангельському соборі Москви. Звичайно, там немає і не могло бути Лжедмитрія І. Разом із князями поховані їхні сини та рідні брати. Серед них — Шемяка та його сини Василь (Косой) і Дмитро (Красний). Загалом до перебудови храму, а це 1505-1508 роки, у храмі було поховано 24 особи.
«За Калитою лягли здесь кости и всех последующих Властителей земли… с их детьми, братьями… мужского пола» [19, с. 303].
За часів свого правління Лжедмитрій І виніс із Архангельського храму останки Бориса Годунова, що цілком зрозуміло.
«Гробы сих Князей были выносимы на все время перестройки и потом, в 1508 году, торжественно внесены в новый Собор, где уже находилась гробница В. К. Иоанна III, погребенного в неоконченном еще храме. Сии 24 гроба поставлены со строгим соблюдением родового порядка, в том положении, в каком они ныне видимы. После их погребены здесь: Великий Князь Василий Иванович… Цари Иоанн IV (Грозный), Федор Иоаннович, Василий Иоаннович (Шуйский), принявшие Христианскую веру — Александр Сафагиреевич, Царь Казанский, сын знаменитой Сююньбеки; и Петр (Кудагуйло) Ибрагимович, Царевич Казанский…» [19, с. 304].
Як бачимо, у московських князів і царів були рідні брати серед казанських ханів. І тут дивуватись не треба — це був один рід нащадків Чингісхана. І їхні останки теж покояться у Московському Кремлі.
Та повернімось до витоків роду московських князів. Варто зазначити, що на стінах Архангельського храму, над кожним похованням московського князя поданий його портрет. Знову цитуємо О. Ратшина:
«По трем стенам Собора, над рядами гробниц, в нижнем ярусе, изображены в рост же… здесь погребенные Великие и Удельные Князья, начиная с Иоанна Калиты, и между ими св. Петр Царевич Ордынский»[19, с. 308].
Таким чином ми дійшли до родоначальника московських ханів (князів) — Петра Ординського, сина хана Берке. Випадковості тут бути не могло, бо, як засвідчив О. Ратшин: «Вся стенопись произведена была еще в XVI векепод наблюдением Архитектора Алевиза» [19, с. 308].
А вносити «доважки брехні» до свого великого Чингісханового роду у Василя III, який на той час правив Московським улусом, ще не було потреби.
Місця для вигаданих Данила Олександровича та його сина Юрія Даниловича у московському Архангельському храмі не знайшлося. І це при тому, що так званий князь Данило, за офіційною московською версією, був засновником перших церков у Москві, а отже, самої Москви.
Може виникнути цілком закономірне питання: чому московити, знищуючи стару штукатурку в цих двох храмах, не знищили портрет Петра Ординського — родоначальника московських князів?
Тут відповідь може бути тільки одна: пізно схаменулись!
Потужна фальсифікація московської історичної науки почалася з другої половини XVII століття, за часів династії Романових. Хоча до фальшування вдавались ще за часів Івана III.
Та Іван III не міг відмовитись від свого роду,тому пов’язав його з київськими, візантійськими, римськими кесарями, пояснюючи своє Божественне походження.
Знищивши штукатурку в Успенському та Архангельському соборах Кремля, московити знищили ханську тамгу, приховавши Чингісове походження Петра Ординського. Бо в імперії Чингісидів уся власність ханів позначалась тамгою— особистим знаком ханського роду.Тамгою позначались: палаци, будинки, мечеті, церкви, худоба. Та не все було зрубане і замазане. Залишилась тамга на тонких колонах Успенського та в галереї Благовіщенського соборів. Її Романови знищити не могли — тоді б обрушились самі храми. Вона і стала свідком великої істини. Стара штукатурка обох храмів несе на собі тамгу родів нащадків Чингісхана.
ЧАСТИНА П’ЯТА
ЗОЛОТА ОРДА: ПІВНІЧНІ УЛУСИ
1
Менгу-Тимур був одним із кращих ханів-державців Золотої Орди, якщо не найкращим. Окрім усього того, про що говорилося раніше, він зробив ще одну важливу річ — передав землі Кримського півострова у володіння царевичу Уран-Тимуру, сину Тукай-Тимура. Тобто на терени Золотої Орди із-за річки Урал був переселений рід ще одного брата хана Батия. Разом із ханом Уран-Тимуром були переселені його чотири ілі(роди): ширини, барини, аргини і кипчаки.