Розгорнемо працю О. А. Спіцина «Володимирські кургани» — звичайний спрощений переказ книги О. С. Уварова «Меряни та їхній побут за курганними розкопками». Її обсяг — 88 сторінок і 8 рядків. На перших 23 сторінках подані такі матеріали: отримання О. С. Уваровим дозволу на проведення археологічних робіт; перелік місць, де проводилися розкопки; повідомлення, ким і коли велися роботи; опис переліку розкопок, які провадили інші археологи, і матеріали, які використав у своїй книзі О. С. Уваров; повторне, самовільне сортування археологічного матеріалу за часом: «речі VIII—IX ст., кургани X століття, кургани XI—XII століть; «речі пізні й невідомі», як пише О. А. Спіцин.
Дуже важливо зазначити: подаючи чужий матеріал, О. А. Спіцин усвідомлено вносив власні критичні натяки і недомовки на адресу О. С. Уварова й П. С. Савельєва, які особисто керували розкопками; робив безліч домислів типу: «Розкопки проводилися з помічниками, безсумнівно, недосвідченими, які навряд чи розуміли всю відповідальність роботи». Начебто О. А. Спіцину було відомо, як велися роботи, ніби він був значимішим фахівцем в археології. Натякав і на некомпетентність О. С. Уварова: «Потрібні ретельне перевидання та переоцінка матеріалу, добутого розкопками Володимирських курганів» [5, с. 90].
І врешті-решт зробив висновки, що повністю розходяться з висновками К. М. Тихонравова, який проводив розкопки біля села Васильки і жодним словом не згадував про це: «У 1852 р. К. М. Тихонравов розкопав 291 курган біля села Васильки Суздальського повіту, ймовірно, з доручення гр. Уварова… Є покурганний опис цієї розкопки… Разом із Гніздиловим ці місця, мабуть, давні суздальські російські поселення» [5, с. 91].
І багато чого подібного. Хоча К. М. Тихонравов, П. С. Савельєв, О. С. Уваров та інші чітко зафіксували належність археологічних знахідок у с. Васильки фінському етносу (мері). При цьому, якщо О. А. Спіцин робив свої висновки абсолютно голослівно, то археолог О. С. Уваров свої висновки повністю обґрунтував.
Він зазначав: «Починаючи із самого берега Переславського, де головне первісне поселення називається Веськово, потім уздовж Нерлі й інших вод трапляються назви: Весь, Веська, Веслево, Вексіци; навіть сама назва Васильки (Весильки) є безперечно зросійщена форма такого ж кореня, від слова vesi х фінською — вода.Давні Фіни поклонялися воді, vesi ,яку навіть персоніфікували у вигляді особливого божества, оспіваного в древніх рунах. Цікаво, що археологічні матеріали цілком підтвердили давність цих назв, які походять від фінського кореня vesi» [4, с. 13].
Не будемо описувати знахідок із курганів біля с. Васильки та с. Гніздилово. Нагадаємо лише, що там були знайдені східні монети X століття, які свідчили про поховання кінця X — початку XI століть. Маємо відверту облуду «радянського археолога» про «суздальські російські поселення».
Підемо далі за статтею О. А. Спіцина. На наступних 22 сторінках подані нумерація до наведених нижче малюнків і довільний текст до цієї нумерації типу: «№ 43. У Рум(’янцевському) Муз(еї) немає. Кустеря. Аналогія у Гніздовському могильнику», і тому подібні. Усі ці вільні примітки О. А. Спіцина не мають нічого спільного з описовою частиною розкопок і щоденниковими записами археологів, крім місця виявлення.
На наступних 34 сторінках наведено зображення речей, зброї і прикрас, знайдених О. С. Уваровим, П. С. Савельєвим і К. М. Тихонравовим у курганах під час розкопок.
Увесь матеріал, поданий на 79 сторінках, є набутком археологів і ніякого стосунку до «наукової творчості» О. А. Спіцина не має. Поданий винятково для надання більшої ваги праці самого О. А. Спіцина. Зверніть увагу: посилання О. А. Спіцина на «аналогію у Гніздовському» потрібне йому для обґрунтування цієї речі як слов’янської, тому що йдеться про розкопки в Гніздово (Смоленську). Не можна плутати з розкопками біля с. Гніздилово, проведеними експедицією О. С. Уварова на річці Нерль.
Отже, особиста праця «радянського археолога» щодо характеристики курганних розкопок у Ростовсько-Суздальській землі та висновки вмістилася на 9 сторінках і 8 рядках, проте це дало змогу авторові зробити прямо-таки приголомшливі висновки — приписати всі кургани слов’янам. Однак О. А. Спіцин у своїх міркуваннях і висновках настільки помилявся, що так ніколи й не зумів виборсатися з ями, до якої потрапив.
Ось міркування О. А. Спіцина, викладені на тих знаменитих 9 сторінках і 8 рядках: «До цього часу (VIII—X століття.— В.Б.) до російських старожитностей можуть належати подовжені й довгі кургани… У звітах про розкопки гр. Уварова і Савельєва немає щонайменших згадок про ці важливі пам’ятки старовини…
Сюди такі кургани повинні були просунутися разом із першими російськими поселенцями з верхів’їв Двіни і Дніпра» [5, с. 95].
Повинні-то повинні — та не просунулися. Ніхто з археологів, які працювали в другій половині XIX століття в Ростовсько-Суздальській землі та її околицях, довгих і подовжених курганів не відшукав. Тобто серед більш як 10 тисяч розкопаних могильних курганів не було жодного, який хоча б за зовнішніми ознаками належав «росіянам». Хоча йдеться зовсім не про «росіян», а слов’ян. Росіян у ті часи не існувало. Залишимо цю маніпуляцію на совісті «радянського археолога».
Граф О. С. Уваров лише в одній своїй книзі (не говоритимемо про щоденникові записи) докладно описав розміри кількох сотень саме круглих курганів. У його книзі XVII розділ має назву: «Окружність і висота курганів» (с. 175-178). Притім усі кургани Ростовсько-Суздальської землі, за рідкісним винятком, один в один заввишки від одного до трьох аршинів (71,12-213,36 см).
Навіть О. А. Спіцин змушений був поскаржитися: «Майбутні дослідники Ростовсько-Володимирської області зроблять велику послугу науці, розшукавши тут безсумнівні сліди давніх кривицьких подовжених і довгих курганів» [5, с. 96].
І мовби за бажанням О. А. Спіцина, у 1904 році археолог О. О. Смірнов розшукав і дослідив (біля міста Мурома) кілька подовжених курганів. Але, як виявилося, і вони належали не «російським», а фінським племенам. Так що навіть О. А. Спіцин змушений був визнати: «…належність їх до типу смоленських (гніздовських.— В.Б.) ще не з’ясована. Посуд у цих курганах виразно фінський…» [5, с. 96].
Це, однак, не перешкодило йому зробити висновок про круглі кургани Ростовсько-Суздальської землі: «Ми без вагань визнаємо володимирські кургани російськими, і прояви в них фінського елементу вважаємо незначним» [5, с. 166].
Вважати, у принципі, О. А. Спіцин міг, що заманеться. Проте доказів для його «вважань» не було.
О. С. Уваров у своїй книзі подав тисячі назв урочищ, сіл, селищ, річок і озер, які мають фінські корені й фінське походження. Таких корінних «російських» назв, як Москва, Ока, Кострома, Клещино, Неро, Шендора, Кустері, В’язьма, Клязьма, Гза, Волга, Колокша, Теша, Уводь, Кіжила, Шупуліно, Істра.
А оскільки російському члену-кореспондентові цей «фінський привід» було «нічим крити», то він про це просто промовчав. Так би мовити, «не помітив». Звичайний прийом «великоросів».
Однак О. А. Спіцин дуже докладно, як для дев’яти сторінок, «розтлумачив» саме слово «меря».Отут він породив «шедеври» своєї логіки: «Що Володимирський край колись заселений був фінами, це очевидно й не піддається сумнівам, та щоб це була саме меряй щоб саме вона займала Ростовське і Плещеєвське озера, на це потрібні докази інші, ніж постанняна Нестора і Many…(Мерянської землі.— В.Б.)…