В печі горить огонь.
Мотря роздягається. Жінка добуває зі скрині своєї сап'янці і просить ясну панночку, щоб перезулася, бо її чобітки, як луб.
Мотря перезувається і чує, як тепло розливається по тілі. Мельничка тупцює біля печі. Варить теплу страву.
— Коли б знаття, що такий гість, була б зготувала гідну вечерю.
Мотря просить не турбуватися, вона рада, що спічне хвилину й зогріється. Мельничка жалує її:
— Тільки маєтки, до таких вигід звикли і нараз таке. Бог вість що!
Вона вже знає, що зчинилося з молодшою донькою генерального судді.
Вона зі щирої душі пособити рада. Сама дівувала колись.
А до того ніхто Кочубеїхи не любить, усі жалують доньки, бо знають, яке її життя.
— Мені, ясна панночко, можете вірити. Я певна. Не виявлю нікому, хоч би мене і на муки брали. Бачив цей млин не одну пригоду.
Вона розказує дещо. Самі любовні трагедії.
— До мене люди не мають великого розгону. Бояться, що я чарівниця. Мій старий розганяє хмари. Нас шанують.
— А мельник дома?
— До Бахмача поїхав. Гадала, що верне, тому й не гасила світла. Аж вас Господь надніс. Коли б не те світло, може б, і не поступили, бо сніг, що світа Божого не видати. Мій старий, певно, заночує.
— Вам не страшно самій?
— Чого б то? Я стара. Багатств не маю. Люди, як кажу, бояться нас — ворожка і чарівник, кажуть, з чортом тримають. Але то неправда. Ми люди хрещені.
Страва готова. Мельничка йде кликати людей. Приходить тільки один. Тамті поїхали до омшаника. Там їх і чорт не знайде. До омшаника, говорять люди, заворожена дорога. Ніхто без мельника щасливо не проїде. Ніхто й не важиться туди.
Той один входить. Він уже обмив своє обличчя.
Мотря глянула і мало не крикнула з дива, — чура!
— А ти ж тут як?
Стоїть, мов до дверей приріс.
— Розказуй!
— Нема що. Я знав, що панночку вивозять, і знав, що панночці так у черниці, як мені в патріархи. Гадаю собі, на те я чура, щоб від насильства свою панночку боронити. Зібрав певних людей, і засіли ми недалеко річки. Я знав, що гайдуки поїдуть наперед переїзду шукати. Тоді ми й наскочили на вас. Візника зв'язали, загрозили смертю, коли кричатиме, коні від саней відчепили, а решта вже відома.
Мотря простягнула до нього руку. Підійшов, поцілував і спаленів, як рак.
— Спасибі тобі. А що тепер?
— Відвеземо панночку в безпечне місце, а тоді а лишуся при вас, або піду. Як велите.
— А ти б як хотів?
Хлопець крутив мокрою шапкою в руках.
— Постав шапку біля печі, хай просохне, — звернулася до нього Мотря, — а мені відповідай, чи хочеш оставатися зі мною, чи йти?
— Питаєте? Боже ти мій! Авжеж, що оставатися біля вас хочу.
— А тамті?
— Тамті знають дорогу на Січ. Їх давно до коша тягнуло, так коней і збруї не було. А тепер є одно і друге. Генеральний суддя не збідніє. Що для нього три коні.
Повечеряли.
По вечері мельничка полізла з ліхтаркою на піч.
— Поможи мені, хлопче, — сказала до чури.
Чура, не гаючись, поліз за нею.
Мотря дивилася, що вони там робитимуть.
— Добувай уважно! Уважно став, щоб не оббивати вапна!
Вони відіймили велику затулу, і за печею показалася чорна глиб.
Мельничка увійшла з ліхтаркою туди. Мотря побачила комірку з ліжком, — без вікна.
Мельничка постелила добру постелю і попрохала Мотрю у сховок.
— Тут вам безпечно буде, тихо і тепло, — говорила. — Ми ляжемо у світлиці.
— По моїм трупі веде дорога туди, — сказав гордовито хлопець.
Мотря погладила його по голові:
— Бач, який мені козак!
— Ясної панночки найвірніший чура.
На столі стояла ліхтарка, тускле світло вилітало з неї і ломилося по низьких білих стінах.
В комірці, а краще в тайному сховку, нагорі, за печею, було так низько, що Мотря мусіла сісти на ліжку. Попросилая і мельничку біля себе сідати. Хлопець на дзиґлику присів. Душно було. Воздух забігав із світлиці.
— Заки підемо спати, — обіцяла мельничка, — відчинимо двері знадвору, багато свіжого воздуху найде. Спіть безпечно, моя ви царівно, моя донечко люба. В чорнім млині ще лиха не бувало. Крім одного разу.
І мельничка стала розказувати якусь страшну пригоду. Але Мотря не дослухала її. Втомлена і зметружена, заснула.
Мельничка сап'янці стягнула з неї, накрила її і поблагословила на сон.
У БАХМАЧ
— Млин не йде, — казала мельничка, ставлячи ранком перед Мотрею глечик вареного молока. — І завірюха надворі, що крий Боже! Ніхто тут не приїде. Та для всякої безпеки наготовила я для вас селянське вбрання. Коли б лихий кого надніс, то скажу, що моя невістка, а чура буцімто ваш брат. Невістка і так ще не провідувала нас, її не знають, повірять.