— На новій домівці нового щастя вашій милості, вельмишановна Любове Федорівна, і цілій вашій родині, як добрий ваш друг і вірний товариш вашого чесного мужа, від щирого серця з моїм нинішнім приїздом бажаю. Мир дому сему і живущим в нем!
Любов Федорівна злегка присіла, взяла піднос від чурів і, підносячи його гетьманові, відповіла:
— Вітаємо ясновельможного пана гетьмана хлібом-сіллю і серцем щирим, усім, чим хата наша багата, і просимо його, щоб зволив переступити наші низькі пороги, вибачаючи усе, чим не вгодили або не вгодимо його достойній особі. Вітайте!
Гетьман поцілував руку Любові Федорівноі, прийняв хліб-сіль і передав їх Войнаровському, а тоді повернувся до Мотрі.
Мотря мовчки кошик з трояндами подала. Гетьман то на троянди дивився, то на неї. Мотря очей не могла підняти на нього. Не хотіла побачити іншим, як був у її душі.
— Велике вам спасибі за троянди, панночко шановна. Кращих я у життю не бачив і краще складених, як ці. — А повертаючись до Кочубеїв, спитав: — Невже ж це хрещениця моя, Мотря?
— Ти рекл єси, — відповів, кланяючися, Кочубей і підкрутив лівий вус, котрий з невідомої причини все чомусь хотів сховатися йому за ковнір. А крутив його Кочубей звичайно, коли хвалили його маєтки, жінку або котру з доньок, особливо ж Мотрю.
— Якщо так, то доземний поклін тобі, Мотре Василівно, — говорив гетьман, — а ти, Василю Леонтійовичу, і ви, Любове Федорівна, звольте прийняти до відома, що з усіх ваших скарбів найкращий і найцінніший — отсей! — Це кажучи, стиснув злегка Мотрю за руку. — Виберіть же мені, Мотре Василівна, яку троянду своєю собственною рукою, — просив гетьман.
Мотря вибрала, гетьман подякував і кошик передав Чуйкевичеві, що стояв оподалік.
— Чого ж ти, козаче, так посоловів нині, — питався його гетьман, — неси ці троянди, може, вони розвеселять тебе. А тим, що вони в коші, не журися, я цей кіш дістав, а ти тільки переймаєш від мене.
Мотрі сто гадок майнуло по голові, але уста її завзято мовчали.
Гетьман подав руку Кочубеєвій, Войнаровський — Мотрі, Кочубей з Орликом ішов.
Так вони вступили в новий Кочубеєвий двір. Господар відпровадив достойного гостя до його покоїв. Туди подали йому хліб, сіль і троянди.
Біля гетьманових світлиць мали покої Орлик і Войнаровський.
Прислуга вносила з возів гетьманські ящики і скрині, залізом посковувані, з замками, котрих ніхто, крім гетьмана, відчинити не вмів.
Перед дверима стояло двох сердюків на варті.
Гетьман перебирався.
Молодий Кочубей розводив інших гостей по їх кватирах і просив, щоб не гнівалися, якщо не буде їм так вигідно, як дома, але Ковалівка — не Київ і не Батурин навіть, стільки і таких знаменитих гостей вона не дожидала.
Козаків примістили на економії, для прислуги готовили столи на подвір'ю. На бочках клали широкі і грубі дошки і накривали їх полотном. І дощок, і полотна було в Ковалівці доволі.
Любов Федорівна ходила по великій світлиці, в якій розставлено столи «в підкову», і пильно приглядалася до всього, щоб не осоромили Кочубеєвої хати. Почувала себе, як вожд перед битвою.
Коли Мотря переходила через тую столову салю, мати спинила її.
— Ти нині до людей подібна, — сказала і поправила їй волосся. — Знаючи твої норови, я боялася, щоб ти якої дурниці не зробила, та, на щастя, ні, — вважай же, щоб не осоромила мене.
— Ні, мамо, не бійтеся, я нічого дурного не зроблю. Питалася, чи для неї нема тут якого діла.
— Досить одної хазяйки, — відповіла Любов Федорівна, і Мотря пішла в город.
Шукала самоти, щоб заспокоїтися.
Переходячи стежкою біля дівини, котру з нянею минулого тижня нагнула і третьої днини кам'янець відложила, стала числити на пальцях:
— Нині якраз дев'ятий день, — сказала і стривожилася. — Якраз і дев'ятий день. І не вір же тут ворожбам!.. А все ж таки вірити смішно.
БАНДУРА
Гості стояли гуртками попід стіни й розговорювали з собою, коли в дверях появилися господар дому і його знаменитий гість — гетьман.
Легким рухом скинув з плечей горностаями підбиту кирею, віддав її своєму пажеві і кивнув головою направо й наліво:
_ Здорові були, шановне товариство! — промовив.
_ Доброго здоровля пану гетьманові! — відповіли йому. _ Милості просимо, сідайте! Чим хата багата, тим і рада, — припрошували господарі.
В просторій салі стояли два столи, злучені вгорі третім, поперечним. При тому, третьому столі, по самій середині, було гетьманське місце.
Кінець лівого стола хотів сісти Кочубей, а кінець правого — Кочубеїха, як господарі.