III
палає свiчка
чорнiє профiль
i страшно трохи
либонь з незвички
горить iзнизу
тремтить рука
грайливе лезо язичка
ув очi лиже
сльозиться око
ув оцi трiска
на самiм днi глибоко
свiча горить iз трiском
горить мов церква
неначе ризи
але не зверху
горить а знизу
IV
помолись Богу Всевишньому
пiд дахом якого мешкаємо
опiкою якого живемо
з дозволу якого мучимося
зацiлованi спокусами
задобренi лукавим
мучимося
вiд власної недосконалостi
та гординi великої
страждаємо
за грiхи свої i ближнiх своїх
каємось
перед Богом Всемилостивим
на все Його воля
а воля Його
залежить вiд нас
покличмо Його iм’я
V
засушенi
i прикрашенi японським словом
квiти нагадують
про єгипетськi гробницi
що не має нiякого зв’язку
iз їхнiм культовим поклонiнням
пресвiтлому сонцю
всi квiти язичниці
якщо вони не зробленi з паперу
цi войовничi атеїсти
бояться лиш вогню
а мумiї
зберiгши спокiй i красу
уже нiчого не бояться
пiд тиском часу вони стiйкi
як добра пам’ять
VI
не бийте глечикiв
бо їм також болить
навiть якщо вони зостались цiлi
частiше пестьте їхнє вухо
бо правда все-таки не в молоцi
хоча воно i бiле
а в тому що болить
навiть тодi коли вони порожнi
тодi болить найбiльше
не бийте глечикiв
хоча б за те
що розбиваючись
вони приносять щастя
VII
немов козацька голова
пiдвiшена за оселедець
висить на цвяшку колобок
i посмiхається до мене
чорним носом
до речi мiй знайомий стверджує
що колобок це все та ж сама паляниця
лише вагiтна
я так одразу б не повiрив
та мiй знайомий трохи гiнеколог
ну ось вiн знов образився
i зi спини нагадує
ранкове сонце на коротеньких нiжках
або жовток що не навчився ще ходити
або ромашку польову
любить не любить любить не
чотири залишилося пелюстки
квапливо повертається лицем
не вiдривайте менi нiг
i знов смiється носом i очима
а вiї як метеликовi крила
так дивиться розчулена корова
за що ж його повiсили
VIII
при свiтлi їхнiх свiчок
я щоразу спотикався
i падав
почуваючись слiпцем
мацав перед собою
темряву
благословлялося менi
лише поряд з тобою
хоч ти свiтила менi
свiчником
який не знав ще свiчки
але займався
вiддаючись твоїй руцi
сьогоднi ж
я мов кiт
обходжусь власним зором
до жодних не вдаюсь свiтил
тим паче штучних
ось i зараз
читаю в темрявi
iнокентiя аненського
среди миров в мерцании светил
IX
ромео прощається
з кольоровою свiтлиною
джульєта уся в бiлому
у бiлих рукавичках
тримає червону троянду
ще двi червона i рожева
лежать у неї пiд ногами
поряд iз чорним черевичком
все правильно шепоче ромео
пiдносячи до уст
чорний черевичок з отрутою
джульєта зостається
жити
але з однiєю босою ногою
тому частенько плаче
на кольоровiй свiтлинi
джульєта
в замiжжi дездемона
все справедливо
X
полiчила мої пальцi
кожного братом назвала
усi її люблять
але жоден за неї не вболiває
на порiг пустить
а до хати не запрошує
кожен князь сам собi
сам собi iлля муромець
а вона без захистку
без притулку
опечалена
та зiбралися всi брати її
та згорнулися
у долонi гуртом приголубили
стали пестити
золотою
стали кликати
сестру свою
каблучку