Я знаю, що ця фраза вже застрягла у багатьох в зубах. Виникає лише одне запитання: чи вірите ви в те, що позитив цей знайти можна і треба? Я закликаю вас шукати не стільки позитив (позитивні емоції та ін.), скільки можливості – для руху вперед і розвитку.
Хочу нагадати вам своє визначення удачі:
Ступінь успішності визначається нашим сприйняттям навколишнього світу і вибором, який ми робимо щодо кожної з можливостей, з якими стикаємося.
Саме тому пошук можливостей і збереження позитивного світосприйняття дозволяють нам істотно підвищити градус своєї успішності.
Можливо, зараз ви про себе думаєте: «Господи, який величезний список рекомендацій! Скільки всього мені потрібно зробити для “прочищення мізків…” Я ніколи в житті не думав стільки про свою свідомість…»
Що ж, прекрасно! Ви стали на шлях змін – і це головне.
Далі в процесі розповіді я запропоную вам ще десятки порад, прямо й побічно пов’язаних із мисленням і сприйняттям світу, які допоможуть вам знайти контроль не тільки над своїми думками, але й над своїми досягненнями.
Головне питання, яке кожен із нас має ставити собі щодня, просте: «Про що я думатиму сьогодні? На чому буду концентруватися? Чим заповнюватиму свою свідомість?»
Але пам’ятайте: «провітрити» і переорієнтувати свої думки недостатньо, це лише перший крок процесу. Це – лише частина Таємниці, але не її суть. Тому що, знайшовши контроль над свідомістю, ви повинні зробити наступний крок – зрозуміти, що ж для вас у цьому житті найважливіше…
Розділ 4
Що для мене найважливіше?
Визначаємо свої ключові цінності
РЕЧІ ТІЛЬКИ ТОДІ НАБУВАЮТЬ ЦІННОСТІ, КОЛИ ХТОСЬ ЇХ НЕЮ НАДІЛЯЄ.
Один із моїх кумирів – мій син Бен, я зву його Бенні. І він – один із моїх кумирів не тільки тому, що я його дуже люблю, але й тому, що я багато чого в нього вчуся. Він нагадує мені про те, що в житті найважливіше, про те, наскільки легким може бути це життя, про те, що до всього слід підходити творчо, і про те, що завжди слід старатися виходити за окреслені кимсь межі. Ці уроки дуже важливі для мене.
Хочу розповісти вам про випадок, який стався, коли Бенні був маленьким, йому було років сім. Тоді ми жили у Москві. У Москві мені особливо подобалося проводити разом із ним вихідні. По суботах ми ходили гуляти, Бенні сам вирішував, куди ми підемо, і, відверто кажучи, ганяв мене по всьому місту. Щоразу перед нашою прогулянкою він малював його план кольоровими олівцями, і ми робили все те, що зазвичай роблять татко з сином на прогулянці. Ми могли піти в цирк або аквапарк, чи на бал-маскарад, чи грати взимку в сніжки тощо. І принаймні раз на місяць мій син пропонував мені піти в центр міста, до Кремля. Ми ходили в Оружейну палату чи якийсь інший музей, чи на Красну площу, чи на велику гірку біля Кремля, з якої діти катаються взимку на санчатах. Хочу зауважити, що Бенні в мене дуже розумний, і не просто розумний, а ще й досить хитрий. Словом, весь у мене вдався. Через певний час я помітив, що в кінці кожної нашої «кремлівської» прогулянки ми чомусь опиняємося біля крамниці «Дитячий світ». Що тут скажеш! «Дитячий світ» – чарівне місце для дитини, особливо славетний «Дитячий світ» на Луб’янці. Отже, ми йшли в «Дитячий світ», мій син казав мені: «Я тільки подивлюся…» І думаю, ви вже здогадалися, чим закінчувалося це «подивлюся» – ми купували силу-силенну всіляких іграшок. Зазвичай ми виходили з крамниці з купою непотребу, але нам було весело, і ми чудово проводили час. У Бена була «відпрацьована» методика: ми заходили до крамниці, він показував на іграшку, яка йому сподобалася, і казав: «Татку, дивись, як цікаво. Може, купимо?» Я, звісно, купував, і, виявляючи непересічний талант менеджера з продажів, мій синок «продавав» мені як мінімум кілька позицій за один такий похід.
І ось одного разу в суботу, коли ми зібралися на прогулянку, мама дала нам сувору-пресувору вказівку: непотребу більше не купувати! Звісно ж, Бенні засмутився, і я, намагаючись захистити свого сина, сказав: «Ми купимо тільки одну іграшку». Себто я виторгував нам право купити щось одне. Ми, як завжди, погуляли біля Кремля, і, звичайно ж, ноги самі принесли нас у «Дитячий світ». Ми зайшли до крамниці, і я сказав: «Синку, я не хочу засмучувати маму. Ми їй пообіцяли, а слова треба дотримуватися. Ми купимо тільки одну іграшку!» Бен відповів, що все розуміє. Коли ми зайшли, я дав йому певну суму грошей і сказав, що він може витратити всі або не всі гроші, але іграшку ми маємо купити тільки одну. Ми йшли «Дитячим світом», і, звісно ж, мій син придивлявся, що ж він може купити за такі гроші. Урешті-решт він вибрав чотири чи п’ять іграшок, кожна з яких окремо «вписувалася в бюджет». Ми пройшлися крамницею, зібрали всі ті іграшки разом і поклали їх на стіл. Я сказав: «Добре! Тепер ти знаєш, що можеш собі дозволити. Прийшов час обирати, яку іграшку ти хочеш найдужче!» І я пам’ятаю, як він завмер, напевно, секунд на тридцять, – тоді ті тридцять секунд здалися мені вічністю, – і зненацька розплакався! Я намагався його заспокоїти, запитував: «Бенні, що сталося? Чому ти плачеш?» А він усього лиш відповів крізь сльози: «Татку, я не знаю, яку іграшку хочу найдужче!»
А тепер я хочу поставити вам приблизно таке саме запитання: а ви знаєте, чого найдужче хочете від життя?
Чи навіть так: що для вас у житті найважливіше? Або що вас радує? Що справді вас мотивує?
Я часто ставлю це запитання учасникам моїх семінарів. І, звісно ж, більшість людей каже чітке «Так!» І часом навіть ледь роздратовано, мовляв: «Звичайно, Джоне! Невже ти думаєш, що я дурний?»
Звісно ж ні!
Але разом із тим я не звик бути легковірним. З’ясуймо, чи справді ви знаєте, про що йдеться?
У Додатках ви побачите просту табличку. Візьміть у руки олівця й виконайте просту вправу.
Не хочете? А дарма… Три хвилини вашого часу, витрачені на цю вправу, можуть розкрити вам очі краще за всі тренінги світу.
Отже, візьміть олівця, і починаймо.
Ви побачите, що в таблиці п’ять порожніх граф, у які треба вписати п’ять речей, які для вас найважливіші, в порядку зменшення важливості. От і все. Напишіть п’ять речей, які для вас найважливіші в житті. У порядку важливості.
Будь ласка, починайте! Я зачекаю.
Ні-ні-ні! Не читайте далі! Якщо ви хочете отримати максимальну користь від того, що ми разом робимо, будь ласка, доведіть до кінця цю вправу. Вона не забере багато часу. А якщо забере, це означає, що ви поки що не визначилися з тим, що для вас найважливіше в житті.
Отже, перед нами ваш список. Я хочу, щоб ви поставили цифру
«1» поруч із тим пунктом, на який витрачаєте найбільше часу. Номер «2» – поруч із тим пунктом, на який витрачаєте трохи менше часу. І так далі, аж поки пройдете весь список.
Навіщо? Аби на власні очі побачити одну не вельми приємну річ.
Завершили? Будь ласка, прогляньте свій список тепер. І подивіться уважно, які цифри ви проставили. Вас це не шокує?
Багатьох людей спантеличує той факт, що, поставивши на перше місце за важливістю, наприклад, спілкування з родиною, вони виявляють, що витрачають на це найменше часу! Адже ми вже змирилися з тим, що проводимо левову частку свого часу на роботі чи в роздумах про те, як звести кінці з кінцями.
Я зумисне попросив вас це написати, бо багатьом людям треба побачити цифри, написані власним почерком, тільки тоді вони усвідомлюють, а не після численних нотацій з боку родичів чи тренерів.
Виходить, що ті речі, які ми найчастіше цінуємо, і ті речі, на які ми витрачаємо левову частку свого часу, суперечать одна одній. Тож нікого не має дивувати те, що багато хто з нас у житті досягає таких жалюгідних результатів і розкриває свій потенціал усього на третину.