Наслідки впливу мудаків украй руйнівні, адже ці негідники висмоктують із людей енергію та самоповагу. Це здебільшого відбувається унаслідок акумульованого впливу купи дрібних «підривних» дій, а не одного чи двох драматичних епізодів. До прикладу, один адміністратор офісу розповів мені, що його начальниця ніколи не підвищує голос, проте він щоразу «потроху вмирає» під час відвідин її кабінету, бо до нього ставляться «як до порожнього місця». Він зауважив, що під час розмови керівниця рідко дивиться йому в очі, а тимчасом роздивляється себе в дзеркало, що висить на стіні за його спиною. Начальниця милується собою, деколи маніриться і чепуриться, а часом підправляє свій одяг і макіяж, а також роздивляється вираз обличчя, щоб вдосконалити відображення, яке бачить у дзеркалі. Саме такі дрібні приниження й спричиняють негативні наслідки у нашому повсякденному житті. Щоправда, історії ефектних публічних образ більш драматичні, тому легше запам’ятовуються.
Скрадливі злостиві погляди, глузування і жарти, які насправді є замаскованими публічними присоромленнями та обра́зами; люди, які ставляться до нас, як до порожнього місця, а також роблять нас вигнанцями в малих і великих колективах, — усі ці мерзенні прецеденти з життя організації не лише ранять на мить. Вони накопичуються і впливають на наше психічне здоров’я і нашу лояльність до босів, колег і організацій.
Мудаки спричинюють руйнівну кумулятивну дію почасти ще й тому, що неприємні взаємодії мають набагато більший вплив на наш настрій (за оцінкою останніх досліджень, щонайменше у 5 разів), аніж позитивні. Ендрю Майнер, Тереза Ґломб і Чарльз Г’юлін провели цікавий експеримент, під час якого 41 працівник носив із собою кишеньковий комп’ютер. Упродовж двох-трьох тижнів кожен учасник експерименту чотири рази за робочий день заповнював коротке опитування на електронному пристрої. Комп’ютер повідомляв учаснику, коли наставав час заповнити чергове опитування. Коротка анкета з’являлася на дисплеї ґаджета, і працівник мав 20 хвилин на те, щоб відповісти на низку запитань, зокрема, чи була в нього за останній проміжок часу взаємодія з керівником або колегою і як він її оцінює — позитивно чи негативно. Тож учасники експерименту ставили позначки у переліку з описом їхнього поточного настрою: «пригнічений», «задовільний», «відмінний» тощо. Результати показали, що працівники частіше мали позитивні, ніж негативні взаємодії. Приміром, близько 30 % взаємодій із колегами були позитивні, а лише 10 % — негативні. Проте негативні взаємодії впливали на настрій у 5 разів сильніше, ніж позитивні. Отже, злостиві люди акумулюють набагато сильніший вплив, аніж їхні більш ввічливі колеги.
Отримані дані допомагають пояснити, чому принизливі дії є такими руйнівними. Тож, як бачимо, щоб компенсувати енергію й піднесений стан, висмоктані навіть одноразовою взаємодією з мудаком, знадобляться численні зустрічі з позитивними людьми.
Приголомшені очевидці
Мудаки завдають шкоди не лише безпосереднім об’єктам їхнього жорстокого ставлення. Колеги, члени родини чи друзі, які спостерігають або навіть просто чують про ці мерзенні інциденти, страждають через ланцюгову реакцію. Беннетт Теппер з’ясував, що працівники, які мали керівників, котрі ображали підлеглих, стикалися з більш вираженими протиріччями між роботою й сім’єю, погоджуючись із твердженнями на зразок: «Вимоги моєї роботи заважають сімейному життю». Опосередковані страждання близьких, які лежать в основі таких сухих відповідей на питання, розкриваються в цьому листі електронної пошти, який надіслала мені вражена і засмучена дружина одного пригнобленого працівника:
Мій чоловік — один із керівників вищої ланки й підпорядковується безпосередньо генеральному директору, неймовірному мерзотнику. Заради цієї роботи ми переїхали із Середнього Заходу. Це так жахливо. Усі керівники підрозділів, які підпорядковуються генеральному, збираються у своїх кабінетах, намагаючись підтримати один одного. Та всі вони добре усвідомлюють той факт, що будь-хто з них може здатися та залишити все до біса, утім тиск все одно не зникне, він перерозподілиться між тими, хто залишився. Вербальні обра́зи, які описує мій чоловік, приголомшливі, щоправда, він не говорить мені про найгірші з них.