Висновки Роберта Чалдіні підтверджуються результатами дослідження девіацій і соціальних норм, які показують, що коли поблизу напохваті є один або два «негідники», якими, можливо, нехтують, яких карають і уникають, решта ставиться до дотримання писаних чи неписаних правил сумлінно. Значення цих висновків для побудови цивілізованого робочого місця полягає в тому, що коли один-два негідники чи хами працюють у колективі і не отримують винагороду за свої вчинки, інші члени організації будуть більш старанно дотримуватися правила «мудакам тут не місце». «Показовий мудак» нагадує всім, як погано неналежно поводитися і якими будуть неприємні наслідки порушення цього правила.
Мені нічого не відомо про організації, які цілеспрямовано наймали би показових негідників, але я працював у кількох організаціях і співпрацював із кількома з тих, котрі випадково брали на роботу одного-двох людей, які згодом (мимоволі) демонстрували всім, як не треба поводитися. Незалежно від того, наскільки ретельно організації відбирають кандидатів, окремі люди можуть ставати злостивими з особистих причин (це може не мати нічого спільного з роботою), а деякі можуть приховувати свої темні сторони, поки не отримають роботу або навіть поки їх не підвищать до посади штатного професора, партнера чи навіть вашого боса. Як я писав у своєму есе для «Гарварського бізнес-огляду», «таким чином, прагнучи зовсім не наймати мудаків, ви просто можете взяти одного-двох, які вам необхідні». Електронний лист, якого я отримав у відповідь від консультанта великої професійної фірми із надання послуг, додав родзинку до моєї ідеї: «Я згоден, що потрібен один негідник напохваті, але всі мають знати, на що він здатний. [Негідника], безсумнівно, не варто підвищувати». Цей консультант має рацію. Зрештою, якщо ви тримаєте під рукою одного-двох із цих показових мудаків, то маєте зробити цілком зрозумілим для всіх, що їхня поведінка є неправильною.
Попередження: не поспішайте чіпляти ярлики на людей
Кілька років тому я розмовляв з Пітером Макдональдом, одним із інженерів-ветеранів «IДEO». Він говорив про кількох грубіянів у «IДEO», людей, які часом поводяться як негідники. Потім Пітер додав, що насправді «IДEO» дуже ефективна компанія у недопущенні зухвальців до своїх рядів, але новачки іноді помиляються, вважаючи гнобителями і злюками колег, які бувають різкі та прямолінійні й наполягають на застосуванні високих стандартів до роботи, яку виконують вони самі чи хтось іще. Пітер провадив далі: «Я працював з тими, кого вважали мудаками, проте згодом з’ясовувалося, що то були просто погані відгуки, адже всі вони виявлялися хорошими людьми, щойно вдавалося познайомитися ближче».
Досвід роботи Пітера Макдональда в «IДEO» вказує на кілька важливих аспектів для ефективного управління мудаками. Насамперед протидійте спокусі приклеїти ярлик на того, хто вас дратує чи в кого трапився неприємний момент у житті. Якщо таким чином таврувати всіх, це нічого не важитиме. Надалі не поспішайте «нагороджувати» людей званням сертифікованих мудаків лише з тієї причини, що вони час від часу поводяться як тимчасові мудаки або виглядають грубуватими. Деякі люди з найсуворішим виглядом мають найщиріші серця, що стає зрозумілим, щойно ви заприятелюєте тісніше. Я називаю їх дикобразами із золотою душею. Коли людина рідко посміхається, не любить дивитися іншим в очі або постійно глузує, наша природна реакція — затаврувати її як мудака. Як виявив Пітер, краще утримуватися від того, щоб поспішно складати свою думку про таких людей, і поспостерігати та проаналізувати, як вони насправді чинять, зосередитися на тому, як вони ставляться до людей в інших аспектах, а особливо — який у них підхід до співробітників із меншою владою і статусом. А найкращий спосіб подолати негативний стереотип про будь-кого, тобто те нічим не обґрунтоване переконання, що людина або всі люди почасти злі, ледачі, дурні тощо, — це попрацювати з цією людиною над виконанням будь-якого завдання, що потребує взаємного успішного співробітництва для досягнення певної мети. Проведені дослідження вказують на ефективність використання саме цього методу для подолання етнічних і расових стереотипів. Проте, як показує досвід Пітера, його застосування можна розширити й на подолання переконання, що певний колега є негідником, або ж що частина групи (наприклад, юристи) складається лише з самих мудаків. Звісно, знайдуться ті, хто «провалить» усі ці тести; що ближче ми пізнаватимемо їх, то більше доказів отримаємо, що вони сертифіковані мудаки. Утім такі підсумки варто робити, спираючись на достовірніші докази, а не на поверхневі факти.