— Так і знала! — В голосі дівчини почувся відчай. — А ви ж чому не поїхали?
— Мені треба було залишитись. Я визначаю вік саммілітів. Хочете, покажу?
Матвій узяв зі столу фотопластинку і подав Майї.
Вона повертіла її в руках.
— І що ви взнали? Скільки йому років?
— Не більше за мільйон.
— А точніше?
— Точніше поки що не знаю. Треба зробити хитріший прилад.
— Гаразд! Ви будете робити свій прилад. А мені що ж — сидіти склавши руки?
Матвієві стало ніяково. На фізиці й астрономії він, щиро скажемо, дещо розумівся. Але історію або, наприклад, філологію знав досить поверхово. І якщо назвав у статті деякі загадкові явища в цій галузі, то зробив це за порадою Тарасюка. Швидше для того, щоб привернути увагу інших спеціалістів, а не з упевненості, ніби влучив у ціль. А тепер раптом його вважають за главу справ і чекають розпоряджень!..
— Знаєте що, — сказав Матвій, — дуже прошу вас — наберіться терпіння на п’ять днів.
— А що буде через п’ять днів?
— Буде Тарасюк.
— А хто він такий?
— Начальство. Завідуючий сектором палеоастронавтики… Тобто у сектора інша назва. Дуже довга — я ніяк не можу її запам’ятати. Зрештою, назва — це неістотне. Важливо, що Тарасюк обов’язково дасть вам завдання. І не одне, а цілу купу!
— Через п’ять днів… — невдоволеним голосом повільно сказала Майя. — А раніше не можна?
— Не можна.
— Він що — хворий?
— Він у Хірбеті.
З Майїних грудей вирвалося тяжке зітхання.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Дивні боги
— Отже, повна поразка? — дивлячись Григорієві у вічі, спитав Матвій.
— Можна сказати інакше, — не опускаючи очей, сухо відповів мушкетер. — Тимчасові труднощі.
— А мені щастить! Та ще й як! Матвій схопився, підбіг до шафи і витяг звідти дві колби:
— Дивись!
Григорій узяв колби. Одна посудина була засипана дрібним жовтуватим піском. У другій лежав маленький самміліт, дуже схожий на пуп’янок чайної троянди.
— Різні речі! Чи не так?
— Нібито так, — згодився Тарасюк.
— А хімічний склад цього піску і цього самміліта абсолютно однаковий!
— Здорово! — сказав Григорій і трохи повеселішав. — Але, якщо говорити серйозно, то можливі два пояснення. Або самміліт виник із піску, або пісок — із самміліта!
— Можливо, все-таки перше припущення достовірніше? — спитав Матвій.
— Можливо, можливо… Інакше, мабуть, усі пляжі були б покриті саммілітами. Але коли з піску виник самміліт?
— Приблизно з мільйон років тому…
— “Приблизно”! — перекривив його Григорій. — Плюс-мінус скільки?
— Плюс-мінус мільйон, — бадьоро промовив Матвій.
— А точніше? Нам потрібна дата з точністю до п’ятисот, ну хоча б до тисячі років. Інакше ні про які аналогії з пам’ятками не може бути й мови.
— Попрацюємо — буде й точніше, — твердо сказав Матвій і очима показав на паперову стрічку, що висіла над столом.
На стрічці великими друкованими літерами було написано:
“Працюйте — і у вас вийде!”
— Лозунг прекрасний, — погодився Григорій. — Цілком і повністю підтримую. А поки ти будеш ворожити з приладом, пошукаю філологів. Для початку хай прочитають фрагменти з Мідного згортка. Може, не даремно пращури змайстрували таку дивовижну книгу!
Стенограма засідання Сектора фізичних методів дослідження доісторичних пам’яток, 26 квітня 196… року.
ТАРАСЮК. Сьогодні ми зібралися, щоб заслухати повідомлення старшого наукового співробітника Інституту східних мов Майї Степанівни Кремньової про перші результати дешифровки Мідного згортка. Скільки часу вам треба, Майє Степанівно?
КРЕМНЬОВА. Двадцять хвилин.
ТАРАСЮК. Прошу вас.
КРЕМНЬОВА. Дозвольте не зупинятися на історії відкриття Мідного згортка професором Гізе і на обставинах загибелі згортка. В наші руки потрапили фотокопії розрізнених фрагментів. На сьогодні пощастило визначити, що всі написи зроблено арамейською мовою у другому сторіччі до нашої ери. Пощастило також прочитати однісінький фрагмент єдиного тексту. Ось цей текст.