— Хлопець як хлопець, — відповіла Майя. — А чого він усе лазить по скелях і чим там тріскотить?
— Бере проби, ти ж знаєш.
— А чому в темряві?
— А він працює і вдень і вночі. Ходім до нього? — запропонував Тарасюк.
Вони видерлися по нерівному, покритому великими тріщинами каменю і, намагаючись рухатися якомога тихіше, підійшли майже впритул до Сміта.
Віллі стиха висвистував якусь незнайому мелодію і повільно крутив рукоятку свердла.
— Підходьте, підходьте! — не повертаючись сказав він. — От іще пінкертони!
— Покажіть, що ви тут робите, — попрохала дівчина.
Сміт випростався і посвітив ліхтариком собі під ноги, В чорному камені виднівся невеликий круглий виямок. За два-три кроки від нього чорнів ще один.
— Нащо вам два зразки з одного місця? — спитав Тарасюк.
— По перше, не два, а десять, — зітхнувши, пояснив Віллі і скерував промінь ліхтаря убік.
Майя і Григорій побачили цілу шеренгу лунок, що пересікали скелю.
— А по-друге, така інструкція, котру я одержав від університетського начальства. Прошу вибачити: сьогодні я повинен взяти тут ще одну пробу. А завтра полечу по інших точках.
Він підняв бурову машинку, відміряв три кроки від того місця, де стояв, і Майя знову почула неспокійний тріск свердла.
За вечерею Майя подала Фернанові аркуш паперу з дивною покривуленою лінією.
Фернан пильно глянув на Халіда. Хлопець спокійно намазував на хліб акуратний шар масла. Його повністю захопило це цікаве заняття, з яким він ознайомився зовсім недавно.
— Ну, чого ж ви? — нетерпляче промовила дівчина. — Що це вам нагадує?
Фернан неуважно поглянув на аркуш і стиснув плечима:
— За столом не годиться… Але коли мадемуазель наполягає… Мені це нагадує черв’яка. Прошу вас, Грегорі!
Тарасюк покрутив аркуш в руках і поважно заявив:
— Відома картина абстракціоністів “Літній ранок”. Подивіться, Віллі.
Сміт уважно глянув на малюнок і, не кажучи й слова, почав перемальовувати його собі у блокнот.
Несподівано Фернан простяг свою довгоруку, вихопив аркуш з-під носа у Віллі і поклав перед собою, але не тим боком — так, що замість вертикалі вийшла горизонталь.
Майя засміялась.
Фернан рвучко повернув аркуш, з хвилину, закусивши губу, дивився; на нього, а потім швидко спитав Майю:
— Жартуєте?
— НІ! — усміхаючись, відповіла дівчина.
— Коли не жартуєте, то скажіть, де ви це знайшли?
Майя заперечливо похитала головою.
— А що ви подумали, Гізе? — спитав Віллі, відклавши бутерброд з шинкою. — Хіба це щось нагадує?
— Ну, щодо вас або мадемуазель, — Фернан глянув Майї просто у вічі, — то, звичайно, ви тут безсилі. Але ось Грегорі мене дивує. Все-таки археолог — трохи художник!
Тарасюк ще раз узяв аркуш у руки. Перезирнувся з Фернаном.
— Ну? — заохочувально вимовив Сміт.
— Фернан думає, що це нагадує горб верблюда, — сказав нарешті Григорій, показуючи на найвищу частину лінії. — Або, можливо, плече людини?
Фернан мовчав.
Усі троє, зіскочивши із своїх місць, оточили Майю.
— У мене до тебе одне-єдине запитання, — повільно сказав Григорій. — Який розмір цього зображення?
Майя спокійно жувала фінік.
— Ніякий! — промовила недбало. — Просто я пожартувала!
Тарасюк посварився на неї кулаком.
Фернан розвів руками: “А що я казав?”
Віллі недовірливо глянув на дівчину, але змовчав.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Зійшлий з неба
Лілові довгі тіні ще простягались від скель, а ущелину сповнювала темрява, коли дівчина і хлопець увійшли до своєї печери. Витка смуга ледве світліла на чорному тлі стіни.
— Якщо Фернан каже правду, — прошепотіла Майя, — то десь тут, — вона обережно постукала пальцем по нерівній бурій стінці метрів за два праворуч од вертикалі, — то тут має проходити ще одна лінія, теж вертикальна…
Тепер вони стояли на спині в коня удвох і терли, терли, без кінця терли буру стінку мокрими губками.
Там, зовні, сонце підіймалося все вище. В печері ставало щодалі світліше. А Майї здавалося, ніби починає світитися весь тонкий шар піщаної “штукатурки”. Ще один рух щітки, ще один мазок вологої губки — і нова яскраво-жовта смуга з’явилась на стінці печери.
— Зачекай! — крикнула Майя. — Ми зіпсуємо низ! Знову потрібна глина!
Халід зліпив ще один карниз над щойно знайденою смугою і знову заліз на круп вороного коня.
Кінь, мабуть, стомився стояти на одному місці і, не насмілюючись рушити, повільно переступав з ноги на ногу. Майю гойдало при кожному його русі, але вона цього не помічала. Вона йшла по сліду!