— Мені вистачить і десяти, — сказав Бєлов.
Академік слухав не перебиваючи. І лише коли Матвій закінчив своє коротке повідомлення, сказав:
— Так, припустимо, ви довели, що самміліти — не скло і не метеорити. Що ж ви збираєтесь доводити далі?
— Треба визначити, коли і при якій температурі вони утворилися, — ¦ відповів Бєлов. — Час і температуру.
— Гаразд, припустимо, ви встановили: температура-мільйон градусів, час — сто тисяч років. Хіба це свідчить, що каміння штучне, — і, тим паче, що його існування пов’язане з прибульцями на Землю?..
— Ні, але…
— Звичайно, ні! — втрутився Тарасюк. — Проте якби пощастило довести, що самміліти з’явилися сто тисяч років тому і що саме цими роками датується якась історична пам’ятка, то…
— Стривайте! — академік заспокійливо постукав по столу олівцем. — Історична пам’ятка сто тисяч років тому — це фантазія.
— А п’ятдесят тисяч? — палко запитав Тарасюк. — А двадцять п’ять?
— Двадцять п’ять, мабуть, теж забагато.
— Ну, звичайно, — усміхнувся Тарасюк. — Дудников має рацію — Венеру Мілоську зліпили вчорашні пітекантропи. Людська цивілізація виникла десять тисяч років тому… А на мою думку, єдиний доказ надзвичайної близькості людини до пітекантропа — це існування самого Дуд…
Бронзова шпага стрілки старовинного, схожого на вежу, годинника увіткнулась у цифру “6”. За вікном злегка виблискував проти місяця сніг.
Академік, Матвій і Тарасюк розглядали розстелену на письмовому столі карту Близького Сходу.
Тарасюків бас звучав тепер дуже спокійно:
— Десятки знахідок за останні роки зроблено в шарах, котрі неможливо датувати звичайними методами хоч у якійсь мірі точно. Те, що робить Бєлов, досліджуючи свої самміліти, необхідно нам, археологам, як повітря… Адже лотерея безпрограшна — це найголовніше! Якщо навіть космос тут непричетний, якщо ми не знайдемо ніяких слідів стародавніх астронавтів… Визначити точний вік усіх пам’яток — хіба цього замало?
Академік відірвався од карти і присунув до себе папери, що лежали перед Тарасюком і Беловим.
Запанувала тиша. Тільки зрідка поскрипував товстий червоний олівець у руках академіка.
— Шансів мало, — сказав він нарешті. — Для найголовнішого шансів дуже мало. Один на мільйон.
— Але одиниця — це не нуль, — з обережністю сказав Матвій.
— Безумовно!
Академік встав з-за столу, зробив кілька кроків по кімнаті і зупинився перед Беловим.
— Не люблю гучних фраз, але одиниця, про котру зараз ідеться — це універсальність життя. Всемогутність розуму. Доведені не логікою, а досвідом!
Він сів у своє крісло і розгонисто провів на одному з аркушів червону смугу:
— Підіб’ємо підсумки. В принципі згоджуюсь. Вашу назву, Грицьку, поки що доведеться відкинути. Не будемо дратувати гусей. “Сектор палеоастронавтики… Палеоастронавтика…” Треба простіше! Ну, скажімо, “Сектор фізичних методів дослідження доісторичних пам’яток”. Не заперечуєте? До речі, про гусей. Я неодмінно призначу до вас когось із тих, хто вміє охолоджувати гарячі голови до нормальної температури! На середу підготуйте міркування щодо програми роботи сектора.
Першим пунктом у плані, прийнятому вченою радою інституту після тривалих обговорень, значилося: “Вивчення Хірбетської піраміди з метою встановлення часу спорудження пам’ятки”.
РОЗДІЛ П’ЯТИЙ
Літак прибуває в Бейрут
Григорій Тарасюк зовсім не відчував ніякого задоволення від польоту на літакові. Звичайно, він визнавав його перевагу у швидкості і тому користувався авіацією майже у всіх випадках, коли йому треба було подолати простір, що перевищував кількасот кілометрів. Але визнання переваги ще не означає любові.
Коли ж говорити про любов, то понад усе в світі Тарасюк любив ходити пішки — по-перше, все видно як слід, по-друге, де захотів, там і зупинився.
Навіть мандрівка поїздом була для нього цілковитою прикрістю — так хочеться вискочити біля якоїсь дивовижної могили чи осипу, що підозріло блиснув у горах. Але вагон мчить мимо, мимо, мимо — бачить око, та рукою не вхопиш.
А про літак що казати. Тут навіть око бачить головним чином суцільну пелену хмар, які закривають усе, що є цікавого на землі.
Тарасюк зазирнув у круглий ілюмінатор. У схожому на снігову пустелю верхньому мереживі хмар не було жодного “вікна”.