БУВАЛЬЩИНИ, НЕБИЛИЦІ, АНЕКДОТИ, ЛЕГЕНДИ, АФОРИЗМИ, ЖАРТИ, МАЛЮНКИ
МУЗИКАНТИ СМІЮТЬСЯ
ПРО МУЗИКУ І МУЗИКАНТІВ
З дотепністю справи такі ж самі, як і з музикою: що більше слухаєш, то більше хочеться тонких співзвуч.
Г. К. Ліхтенберг.
Упорядкував А. МУХА
ОД І ДО…
(історія музики, викладена з усією серйозністю і авторитетністю)
Олександр Македонський замолоду вчився грати на кіфарі. Учитель звелів йому ударити по одній струні, як того вимагала мелодія пісні, але Олександр, показуючи на іншу, запитав:
— А що зміниться, коли я ударю ось по цій?
— Нічого для того, хто готується правити державою, але дуже багато для того, хто хоче грати майстерно, — відповів учитель, що, очевидячки, злякався, бо схожа оказія трапилася з Ліном. Адже Лін теж колись учив малого Геракла грати на кіфарі. Коли ж учень несумлінно поставився до справи, учитель на нього нагримав, та роздратований Геракл ударив Ліна плектром і вбив.
Якийсь кіфарист грав перед Антігоном — одним з полководців Олександра Македонського. Антігон весь час робив кіфарястові зауваження: то «підтягни першу струну», то «удар по середній». Зрештою кіфаристові урвався терпець.
— Бодай тобі, владарю, не буде ніколи так погано, щоб ти зумів перевершити мене в цьому мистецтві! сказав він.
З іменем грецького філософа Діогена пов'язано багато анекдотів. Ось хоча б цей. Одного разу в Афінах в якомусь товаристві виступав артист. Грав він настільки зле, що всі присутні були обурені і вголос висловлювали своє невдоволення. Оплескував лише Діоген.
— Невже тобі до вподоби ця поганюща гра? — запитав сусіда.
— Ні. Але я хвалю його за те, що він, хоч і поганий музика, однак грає, а не краде.
Це було ще в давнину. Один критик за несхвальний відгук на пісні короля-графомана потрапив до в’язниці. Як відбув покарання, бідолаху вдруге запросили до «високого» автора.
— Ну-бо, любий, а що ви скажете про мою творчість цього разу? — впевнено посміхаючись, запитав король.
Тяжко зітхнувши, критик повернувся до королівських слуг і попрохав:
— Заарештуйте мене!
Невибаглива мелодія цієї популярної пісеньки — перший відомий нам зразок вальса. Персонаж пісеньки, «любий Августин», — особа реальна. Народився Августин у Відні 1643 року, в родині корчмаря. Замолоду він ходив по віденських корчмах, грав на дудочці перед веселими пияками. Скоро Августин і сам вельми призвичаївся до вина.
Одного разу, п'яний як чіп, Августин вмостився під парканом і твердо заснув. Саме тоді в місті лютувала епідемія чуми і люди помирали просто на вулиці. Августина помилково підібрали й кинули в купу трупів. Одначе, тут він швидко очумався, почав кричати, і його визволили на світ божий. На диво, Августин навіть не заразився.
Відтоді заробітки мандрівного музики підскочили, бо він усюди наспівував баладу про свою надзвичайну пригоду. Нот він не знав, але безтурботна пісенька-вальс, передавана з уст в уста, дожила до наших днів.
Духівник французького композитора Жана Баті ста Люллі погодився відпустити йому гріхи з умовою, що той викине у вогонь усе, написане для нової опери «Ахіл і Поліксена». Люллі покорився з християнською смиренністю: він звелів передати священикові партитуру, і піп спалив «диявольський рукопис». Про це стало відомо одному з покровителів композитора.
— Батісте, кажуть, ти спалив свою оперу? Достобіса, ти з глузду з’їхав! Повірив оцим попівським дурницям і знищив чудесну музику!
— Не турбуйтесь, добродію, — прошепотів йому у вухо Люллі.— Я добре знаю, що чиню: у мене є копія.
Одного разу Вольтер був присутній на добродійному концерті. Деякий час він терпеливо слухав співака-любителя, але потім не стримався і голосно сказав;
— А все-таки він страшенно фальшує!
— Ци не його провина, — заперечив сусіда, — бідолаха глухуватий від народження.
Тоді, може, варто його попередити, що арія вже закінчилась?
Німецькому композиторові Георгу Фрідріху Генделю Оксфордський університет присудив звання почесного доктора.
Повідомляючи про це, секретар університету написав Генделеві, що за диплом належить внести відповідну плату.