Скільки не пробував Мехті сам видути так багато легенької ажурної піни — нічого не виходило, а митися нею було так приємно!
Червоний, розімлілий, виходив він поперед сусіда в передбанник і сідав на лавку. Банщик хлюпав йому на ноги теплу воду, і тільки після цього Мехті ставав ногами на лаву й починав витиратися.
Відпочивши і з'ївши яблуко, особливо смачне й холодне після жаркої лазні, вони йшли додому.
Дома бібі урочисто оголошувала, що «мужчина повернувся з лазні», і подавала йому чаю.
І Мехті статечно, з усвідомленням своєї гідності, починав чаювати.
Було це зовсім недавно, наче вчора…
В цей час Вася так тернув Михайлову спину мочалкою, що той попросив його бути обережнішим — рубець від рани на спині при різкому доторку до нього ще болів… І те, що розповів Михайло, раптом здалося обом і страшенно далеким, і безмежно дорогим.
Мехті й Вася замовкли: треба було закінчувати це надто вже тривале купання.
Зненацька почувся сильний гуркіт.
— Казан? — оглянувся Вася.
— Це знадвору, — сказав Мехті.
Вони змили з себе мило й кинулись до виходу, біля якого лежав їхній одяг.
Виглянувши, Мехті побачив, що перед входом у грот уже не було нікого. Звідкись згори долинало хрипле ревіння: в гроті воно сприймалося, як оглушливий гуркіт. Мехті задер голову до неба.
Над лісом, погойдуючи крилами, повільно кружляв літак. Він летів низько, майже торкаючись верховіття дерев.
— «Бостон», американський бомбардувальник, — визначив Вася.
Мехті кивнув головою.
— Вимушена посадка. Шукає місця.
Вони похапцем одяглися, стежачи за бомбардувальником, що кружляв над лісом. Літак зайшов ще на одне коло, потім шугонув угору, зробив розворот і з виключеним мотором пішов на посадку.
— Просіку помітив. Хоче туди сісти, — догадався Вася. Вони побігли стежкою, що вела до просіки.
Це було те саме місце, де судили Крайнєва. Коли Мехті й Вася дісталися до просіки, літак був уже на землі. Велетенський і незграбний, він лежав на боці з піднятим крилом і задертим носом.
Біля літака метушилися партизани, і серед них всюдисущий Сільвіо, який нарешті розпрощався з» мисливськими чобітьми і взув легенькі густи — щось середнє між сандалями й спортивними бігунцями…
— Амортизатори слабкі, — стурбовано повторював хлопець з виглядом людини, що все життя мала справу з авіаційною технікою.
За вікнами кабіни управління видно було постать льотчика. Він одчайдушно жестикулював, показуючи на засувку гаргрота, але партизани, не розуміючи його жестів, і собі відповідали малозрозумілою жестикуляцією. Сільвіо, чіпляючись за перекладини зламаного шасі, підтягнувся, видерся на площину, підійшов до гаргрота й дав знак льотчикові, щоб той вийшов назовні. Льотчик знову показав на засувку.
— Злазь, Сільвіо, — сказав Сергій Миколайович, який щойно підійшов.
Сільвіо зліз.
— Засувку заїло… І запасний вихід теж, — з професіональною діловитістю пробубонів полковник.
До просіки підходили й підходили партизани.
Сергій Миколайович виліз на площину і легким рухом руки підняв стальну кришку кабіни управління.
В розчинених дверях показався штурман, який привітно посміхався. Він посторонився, пропустив поперед себе льотчика і слідом за ним спустився на землю.
У льотчика, високого кістлявого здорованя з лисіючою головою, строкатіли на грудях орденські стрічки. Він присів двічі (видно, потерпли ноги), поглянув на крило, буркнув щось до штурмана й спокійно пішов до партизанів.
— Хелло, — він приклав два пальці до скроні. — Арчібальд Мільтон, кептен.
— Полковник Любимов, заступник командира партизанської бригади, — відрекомендувався Сергій Миколайович. Мехті, який розумів англійську мову, але погано розмовляв нею, зохотився перекладати і, насилу підбираючи слова, повторив сказане полковником по-англійському.
— Йєс, — не приховуючи здивування, промовив льотчик.
Він ткнув пальцем у бік штурмана, що копирсався біля літака.
— Мак Джойс, штурман, чорний.
Мехті переклав, що штурман — негр. Сергій Миколайович встиг у таборі добре вивчити звичаї американців, і все-таки його покоробило від слів льотчика, який вважав за потрібне одразу ж підкреслити расову приналежність свого штурмана.
Невдовзі до них підійшов Мак з сумкою в руках. Полковник і Мехті тепло привіталися з штурманом. У Мака була молочнобіла шкіра, світлі очі, тонкий, з горбинкою ніс, і Сергій Миколайович навіть усумнився, чи так переклав слова льотчика Мехті. Лише згодом він дізнався, що прабабуся у Мака негритянка, дід напівнегр, у батькові була четверта частина негритянської крові, а для Мака виявилося досить і «восьмушки», щоб уповні випити келих гіркоти, який випав у його країні на долю негрів. І в списках мешканців Лос-Анжелоса, і в списках особового складу авіаційних сил Сполучених Штатів до його прізвища неодмінно додавали коротеньке слово «чорний».