— В основному все робитиму я. Ви повинні тільки точно виконувати те, що я вам скажу.
— Що ж робитимете ви?
— Я видам вас націстам.
Зденек насилу перевів подих, хотів запротестувати, але передумав і спитав:
— Як же ви це зробите?..
— Дуже просто. Ви будете йти… ну, припустімо, берегом моря. Я вистежу вас і повідомлю націстів. Для більшої ймовірності вам треба буде… так, ви кого-небудь уб'єте. Потім вас схоплять.
— Навряд чи так легко схопити Михайла! — посміхнувся Зденек. Він починав уже входити в роль.
— Я приведу з собою цілий взвод. Вас це влаштовує?
— Треба стріляти і по наці?
Карранті знову сів у крісло, потарабанив пальцями по столі:
— Ви, звичайно, розумієте, що справа, яку ми затіваємо, зв'язана з великим риском?
— Крім голого риску, я поки що нічого не бачу!
— Постараюсь переконати вас у реальності свого плану. Але для того, щоб здійснити його, треба мати міцні нерви.
— Нерви в мене ідеальні! — самовдоволено посміхнувся Зденек.
— Вірю. Отже, вважатимемо, що ви вже в гестапо.
Зденек слухав, намагаючись не пропустити жодного слова.
— Ви вже знаєте від мене дещо про третю бригаду. Я дам вам додаткові відомості про кожного з партизанів: хто і звідки прийшов, у кого яка вдача. Націсти захочуть вас катувати. Та ви зробите вигляд, що вважаєте гру програною, і погодитеся про все розповісти їм. Коли вони передадуть мені повідомлені вами факти на перевірку, я підтверджу їх достовірність…
— Поки що все гладенько. Тільки навряд чи німці повірять, що Михайло може змалодушничати.
— Я доведу їм, що може. У всякому разі катувати я вас не дам. Тепер далі… Пересвідчившись, що в їхніх руках Михайло, вони винесуть вам смертний вирок. — Карранті пильно глянув на Зденека, та жоден мускул не здригнувся на лиці агента. Це сподобалося Карранті.
— На одній з міських вулиць встановлять шибеницю; потім націсти позганяють на площу всіх мешканців, щоб ті на власні очі побачили, як страчують їхнього улюбленого Михайла. Але страти не буде. Тільки-но прочитають вирок, під'їде есесівський офіцер і повідомить, що одержано наказ відіслати Михайла в Німеччину. Вас поведуть назад у гестапо… А там уже я заберу вас до себе.
— А потім… мені можна буде йти до партизанів.
— Все це я беру на себе.
В очах Зденека раптом майнув сумнів:
— А коли ваш план не вдасться? І націсти все-таки повісять мене?
— Це виключено, колего, — посміхнувся Карранті, — відчуваю, що ваші ідеальні нерви починають здавати…
— Це не нерви, — покрутив головою Зденек, — це просто здоровий глузд.
— Ну що ж, звернімося до голосу розуму. Ви звичайно, розумієте, що я не зміг би довго протриматися в місті, не маючи міцних зв'язків з націстами?..
— Мабуть…
— Вам, очевидно, відомо також, що ряд операцій проти партизанів я здійснюю руками націстів.
Зденек хитнув головою.
— А головне, — начальник тутешнього гестапо Шульц у мене в руках! І він зробить усе, що я зажадаю від нього. Я мушу сказати йому, наприклад, що ви потрібні нашій розвідці. Певен, що він піде на це.
Зденек усе ще вагався, але Карранті бачив, що його вже вдалося переконати.
— Ще одне_ запитання. Останнє, — Зденек допитливо глянув на Карранті. — А чим ви гарантуєте, що не покинете мене напризволяще? Кінець кінцем, яке вам до мене діло: ну, повісять — і повісять!
Карранті вдав, що це питання дуже образило його.
— Коли б я захотів видати ваш труп за труп Михайла, то я б просто застрелив вас у цій кімнаті. Хіба це так важко? Не сумніваюся, що й у вас щодо цього є деякий досвід. Але я гарантую вам життя, бо я відповідаю за нього. Ще одна гарантія: я, а не Шульц, ми, американці, а не німці господарі тут, хоча зовні все нібито інакше. А раз ви досі живі, це лише означає, що я не хочу вашої смерті. Для вас це ясно, пане Зденек? Я не хочу вашої смерті…
Карранті дуже спокійно, навіть методично пояснював Зденеку, що той у його руках і що він, Карранті, міг би вбити його й видати за Михайла, який нібито прийшов розквитатися з ним. До речі, він, Карранті, міг би за одним заходом порішити й з Мазеллі, звинувативши його в тому, що він впустив до нього Михайла й робив спробу допомогти партизанському розвідникові. Карранті говорив, логічно розвиваючи свої думки: він відповідає за життя Зденека, і тому, щоб одержати від німців нагороду, їм обом доведеться затіяти цей маскарад із спійманням Михайла.
— Їй-богу, ви наївна людина! Вас повісять, а мене спитають, де Зденек, якого ми вам послали? Я ж відповідаю за вас головою! Ми зв'язані з вами одним мотузочком! То як? По руках?