— Мабуть, знав.
— Але чому ж тоді він не передав партизанам, що ви перебуваєте в нього?
— Не знаю… Очевидно, з тієї простої причини, що він особисто відповідав за моє життя. Адже він працював і на нас…
— А ви догадувалися, що він зв'язаний з партизанами?..
— Деякі здогади, звичайно, були. Але старий умів замітати сліди.
Шульц замислився. Доводи Карранті були вагомі. Та й не буде ж він обманювати їх! Хіба ж не він виказав їм Марту Кобилі, Ніколича та багатьох інших агентів партизанів? Це досвідчений розвідник, на нього можна покластися.
Треба буде, до речі, допитатися в Михайла, чому він убив Мазеллі? Поки що він відповідає на це питання плутано.
— Гм… — Шульц знизав плечима, — усе підозріло збігається!
— А чому це вас так хвилює?
— Чому?.. Бачте, мені в цьому місті багатьох доводиться допитувати. Але навіть під тортурами вони не виказували своїх спільників. Вони мовчки здихали. Найбезстрашнішим у них вважався Михайло. І раптом він узяв та й розкрив нам усі свої карти.
— Коли я був у бригаді, — неквапливо почав Карранті, спокійно поплескуючи долонею по підлокітнику крісла, — то чув там одне досить дотепне російське прислів'я: «Страх має великі очі». І зараз, слухаючи, як ви вихваляєте Михайла, я згадав це прислів'я… Чому ви так боїтеся його? І навіть зводите в ранг легендарних героїв. Адже він, по суті, тільки те й робив, що пробирався в будинки, зайняті німцями, залишав там вибухівку і безкарно втікав. Йому щастило не тільки тому, що він сміливий і невловимий, але й тому, що ви погано працюєте. Ви перебільшуєте його хоробрість і силу. А такі, здебільшого, й розкисають при першому ж провалі. Не він сам налякав вас, а гуркіт вибухів у Трієсті. Ви кажете, що росіяни фанатики? Так. Але ж не всі? І чому б Михайлові не визнати дальшу боротьбу безнадійною… Від російської армії вони ізольовані. А в партизанському з'єднанні в них немало ворогів, їм доводиться боротися на два фронти. А це вимотує.
— Але ж він знає, що його повісять.
— А йому тепер байдуже. Взагалі робіть з ним, що завгодно. Я більше не вмовлятиму вас.
Шульц підвівся з місця. Що ж, Карранті по-своєму має рацію. Чи не занадто вони й справді роздули всю цю історію з Михайлом?.. Адже це правда, що досі гестапо працювало вкрай погано.
Зараз же Шульцу траплялася пагода довести, що гестапівці не сидять склавши руки. Кінець кінцем, ким би не був спійманий ними Михайло, Шульц, повісивши його, нічого не втрачає. Навпаки, цією стратою він зламає дух міської голоти. Пора вже, нарешті, розвіяти міф про невловимого партизана!
На всякий випадок Шульц, виходячи, спитав:
— А що, як ми завербуємо Михайла?
— Навіщо?.. Все, що могли, ви з нього витягли. А посилати його знову до партизанів небезпечно. Вони зрозуміють.
Страта Михайла була призначена на наступний день, о дванадцятій годині, на майдані віа Гранде.
Ще зранку націсти заходилися зганяти на майдан усіх мешканців міста. Незабаром весь майдан був заповнений. Дахи будинків обліпили хлопчаки, одягнуті в мальовниче лахміття.
Шибениця, споруджена на високому помості, щоб усі бачили, як відбудеться страта, була оточена двома рядами есесівців: вони стояли лицем до натовпу, тримаючи автомати напоготові.
В цей день у місті було подвоєно патрулі. Трієст, за висловом Шульца, «замкнули на замок», щоб партизани не змогли перешкодити страті.
Без п'яти хвилин дванадцять на майдан з гуркотом в'їхало кілька автомашин, з яких висипали озброєні солдати; розштовхуючи людей прикладами автоматів, вони проклали в натовпі довгий, вузький коридор, по якому пройшли спочатку гестапівці, потім Шульц у супроводі ад'ютанта й, нарешті, заарештований. Він ішов повільно, гордо звівши голову. Побачивши його, натовп подався був уперед, але, наткнувшись на есесівський заслон, знову відкотився, схвильовано загув…
«Скоріше б кінчалася ця комедія», гидливо подумав Зденек, позираючи на людей, прислухаючись до їхніх співчутливих голосів… Зненацька небо над майданом забіліло від листівок: вони кружляли в повітрі, плавно опускалися на натовп. Один з гестапівців, що йшов поруч з Михайлом, схопив листівку, розгорнув її. Зденек з цікавістю заглянув краєчком ока в листівку. «Не бійся, Михайле!» прочитав він.
Кілька листівок передали Шульцу. Він перебіг очима написи, придумані хлопчаками: «Ми тебе не забудемо, Михайле!», «Хай живе Михайло!», «Ми будемо такими, як ти!»
Шульц позеленів од люті.
— Стріляйте! — вигукнув він, тупаючи ногами. — Стріляйте в цих шибеників!
Гестапівці дали по дахах кілька черг з автоматів. З дахів доносилися свист і лайка хлопчаків, хтось пронизливо крикнув, цей крик змішався з криками людей, що були на майдані. Натовп захвилювався, жінки кинулися в під'їзди навколишніх будинків… Хлопців з дахів наче вітром здуло. Лише біля однієї з ринв повисла вниз тоненька мертва дитяча рука.