— Поглянь-но, хто там, — наказав він.
Дзвонили не так, як звичайно. «Хто ж це може бути?» в тривозі подумав Карранті. Анна в туфлях на босу ногу пробігла по коридору; лунко стукаючи каблуками по холодних мармурових сходинах, вона спустилася вниз і, добігши до дверей, злякано спитала:
— Хто там? Що вам потрібно?
Замість відповіді, у вузеньку щілину, яка служила для передачі листів, всунули маленький конверт. Покоївка була так налякана, що спочатку не наважилася на віть доторкнутися до нього. Та потім, зібравшись з духом, простягла руку, схопила конверт і побігла назад, до Карранті.
Він встиг уже одягтися і перехопив покоївку в вітальні.
— Що? — спитав коротко.
Жінка мовчки подала йому конверт. Карранті вихопив конверт з її рук, розпечатав, прочитав записку. Лице в нього зблідло, він закусив верхню губу.
— Я повинен піти, — промовив Карранті. — Може статися, що я повернусь дуже пізно. Двері нікому не відчиняй.
Карранті вийшов через чорний хід. Опинившись на вулиці, він повернув праворуч і квапливо подався нагору по віа Фортуна.
Добравшись до північної частини міста, Карранті зупинився біля довгого одноповерхового цегляного будинку, що правив колись, очевидно, за продовольчий склад, вийняв свій портсигар і закурив сигарету. З темряви вийшов молодий чолов'яга в чорному лискучому дощовику.
— Чого це вам не спиться вночі? — спитав він по-німецьки.
— Страждаю безсонням! — по-англійськи відповів Карранті.
— Все гаразд! — посміхнувся молодий чоловік, також перейшовши на англійську мову. — Ходімо.
Вони звернули за ріг. Молодий чоловік штовхнув плечем масивні старі ворота. В занедбаному саду стояв темного кольору лімузин.
— Сідайте, — запропонував чолов'яга. — І пробачте, що сам не зайшов до вас: у вас могли бути сторонні.
Ледве встиг Карранті влізти в машину, як вона рвонулася вперед. Виїхавши на вулицю, машина помчала не по шосе, а путівцем. Німці ним ніколи не їздили, тому він не контролювався партизанами. Дорога вела в напрямі Італії. Молодого чоловіка, що так хвацько керував машиною, Карранті не знав і вирішив не встрявати в розмову з ним. Дорога видалась йому довгою і втомлюючою.
Вдалині, збоку, мигтіли обриси одноповерхових кам'яних будинків з пласкими дахами; вони зникали, і знову тяглися пустинні пагорби… Так вони їхали близько двох годин. На розвилці доріг їх зупинив італійський патруль. Молодий чоловік назвав пароль, і італійці пропустили машину. Дорога стала нерівною, але молодий чоловік вів машину так само швидко. Стрілка спідометра тремтіла, наближаючись до сорока миль. Невдовзі почався узвіз, а ще за годину з чвертю машина стрімко помчала вниз. Вітер свистів у вухах Карранті. Тримаючись обома руками за спинку переднього сидіння, Карранті напружено дивився на дорогу. Попереду замерехтів вогник. Машина різко загальмувала за два метри від шлагбаума. Знову до них підійшли італійці, і знову молодий чоловік назвав той же пароль. Переїхавши через залізничне полотно, вони вихопились на гладенький, вторований шлях. Стрілка спідометра міцно закріпилася на 70 милях. Погода стояла тиха, а за вікнами машини, здавалося, свистів і шаленів вітер. Промайнули будинки. Було таке відчуття, ніби машина просувається велетенськими, але в той же час плавними стрибками. Ось вона пірнула поміж двох прямовисних скель і вихопилась на пустинний берег моря. Водій зменшив швидкість, і машина підкотила майже до самої води. Молодий чоловік квапливо вийшов з машини.
— Прошу за мною!
Біля самого берега погойдувався на хвилях торпедний катер, на якому їх чекали два матроси в американській формі. Молодий чоловік спритно скочив на борт катера і простяг руку Карранті. Але той не прийняв руки: він теж умів стрибати.
Карранті стримано привітався з матросами. До стерна катера став його провідник. Заторохтів мотор, катер полинув по невеличких хвилях. Ніс катера здибився, Карранті обдало бризками солоної морської води.
— Тримайтесь! — крізь рев мотора крикнув до нього стерничий.
«Непогано вишколений! Даремно тільки хизується, — подумав Карранті, придивляючись до свого супутника. Він, очевидно, пройшов ту саму школу, що й Карранті. — Мабуть, уміє надвлучно стріляти й носити фрак…
Цікаво, як би він тримався, коли б йому довелося зіткнутися з Михайлом?»
Коли вони від'їхали далеко від берега, молодий чоловік вимкнув мотор. Ніс катера нахилився і торкнувся води. Поблизу почувся дзвін, і катер повернув туди.
Незабаром Карранті побачив горб підводного човна, що виступав із води.