— Покличте ж її! О, покличте її! — прошепотіла Техану, простягаючи до чарівника руки. І він знову мимоволі від неї відсахнувся.
Тенар встала і пошепки запитала у доньки:
— В чому справа? Що трапилося, Техану?
Техану обвела всіх поглядом, і Олдерові злалося, що під цим поглядом він перетворюється на щось безтілесне, як дух, і що ця дівчина бачить його наскрізь.
— Покличте її сюди! — повторила Техану і вимогливо подивилася на короля. — Можете ви покликати її сюди?
— Це не в моїй владі, Техану, — ласкаво відповів Лебаннен. — Можливо, Майстер Путівник з Рока зможе… або ти сама…
Техану люто замотала головою.
— Ні, ні, ні, ні, - шепотіла вона. — Я не така, як вона! У мене ж немає крил!
Лебаннен запитально подивився на Тенар в пошуках підказки, але Тенар не зводила очей з доньки, і в її очах був відчай.
Техану різко відвернулася від неї і подивилася на короля.
— Прости мене, пане мій, — сказала вона своїм слабким хрипким голосом, — але мені потрібно побути на самоті. І подумати над тим, що сказав мій батько. Я неодмінно спробую відповісти на його питання. Але я повинна побути одна. Будь ласка!
Лебаннен вклонився їй і знову подивився на Тенар. Та підійшла до дочки, обняла її, і вони повільно побрели геть по залитій сонцем алеї повз ставки і фонтани.
А четверо чоловіків знову сіли в крісла і деякий час зберігали повне мовчання.
Нарешті Лебаннен сказав:
— Ти мав рацію, Онікс! — І пояснив, повернувшись до решти: — Майстер Онікс розповів мені цю історію про жінку-дракона Іріан, коли я дещо розповів йому про Техану. Про те, що ще зовсім дитиною Техану зуміла викликати на допомогу дракона Калессіна і розмовляла з ним на мові Творення. І Калессін тоді називав її дочкою!
— Але все це дійсно дуже дивно! — вигукнув Онікс. Він був вражений і переляканий і не приховував цього. — До чого ж дивні настали часи! Жінка перетворюється в дракона, неосвічена сільська дівчина, яка ніколи нічому не вчилася, говорить з драконами на мові Творення!..
Олдер, дивлячись на чарівника, дивувався: чому ж він, Олдер, не відчуває жодної краплі страху? Може тому, що у нього замало знань? І він просто не розуміє, чого саме потрібно боятися?
— Але ж про це існує чимало старовинних історій, — сказав Тослу. — Хіба ви на Рокові ніколи їх не чули? Можливо, ваші стіни просто не пропускають їх всередину, га? Це, звичайно, всього лише казки, і їх розповідають прості люди… Це навіть не казки, а скоріше пісні. Наприклад, у моряків є пісня, яка називається «Дівчина з Білоло», в ній йдеться про те, як один моряк в кожному порту заводив собі кохану і багатьох гарненьких дівчат змусив проливати сльози, поки одна з цих дівчат не злетіла в небеса на бронзових крилах і не наздогнала корабель. Побачивши свого колишнього коханого на палубі, вона схопила його і з'їла.
Онікс подивився на Тослу з глибоким відразою. Але Лебаннен посміхнувся і сказав:
— Ну так, Жінка з Кемеї… Старий Учитель нашого Верховного Мага, Айхал, якого всі звали Оґіон, розповідав про неї Тенар. На вигляд вона була звичайною сільською жінкою і жила, як всі. Але Оґіон здогадався, яка її сутність, і вона запросила його в будинок і пригостила юшкою. Це вона сказала йому, що люди і дракони колись були єдиним народом. А сама вона, за її словами, і дракон, і жінка одночасно. І тільки Оґіон, будучи великим магом, зумів побачити у ній дракона.
— Так і ти бачив Іріан, Онікс, — тихо сказав Лебаннен.
Насилу вимовляючи слова, ніби вони не йшли у нього з язика, і звертаючись виключно до короля. Онікс сказав:
— Після того як Іріан полетіла з Рока, Майстер Ономатет показав нам, учням, деякі місця в старовинних мудрих книгах, які завжди залишалися недостатньо ясні магам, але які можна було би зрозуміти, якщо уявити, що деякі істоти є одночасно і людьми і драконами. І ще там говорилося про якусь сварку між цими істотами. А може, між людьми і драконами… Жодне з таких місць до сих пір як слід не розшифроване.
— Я сподівався, що Техану, можливо, зуміє якось прояснити ситуацію, що склалася, — сказав Лебаннен.
Голос його звучав так рівно і спокійно, що Олдер не зрозумів — чи то він все ще сподівається на це, чи то будь-яка надія вже померла в його душі. І тут він помітив, що якийсь чоловік поспішає до них по алеї повз фонтани. Це був сивочолий воїн з числа королівських гвардійців, і Лебаннен, впізнавши його, рушив йому назустріч. Вони про щось поговорили з хвилину майже пошепки, і гвардієць швидкими кроками пішов геть, а король повернувся до своїх співрозмовників.
— Є новини, — сказав він, і в голосі його знову металом задзвенів виклик. — Над західною частиною Хавнора літала ціла зграя драконів. Вони підпалили ліси, і з берегового гарнізону повідомляють, що люди втікають в Південний порт і всім розповідають, що горить місто Резбел.