— Так-так… — прошепотіла Тенар.
— Невже ви нічого не знаєте про це на своєму Атуані?
— Ні.
Тенар подумки згадувала історію, яку Жінка з острова Кемеї колись розповіла Оґіонові. Про те, що на початку часів люди і дракони були єдиним народом, а потім розділилися, і дракони вибрали дике життя і свободу, а люди — багатство, владу і осідлість. Стався Великий Поділ. А може, це та ж сама історія?
І в її уяві постав ще один образ: Гед, що сидить навпочіпки в кам'яній кімнатці, і голова у нього пташина — маленька, чорна, з хижим дзьобом…
— Ведурнан — це ж не Кільце, про яке тут всі твердять, правда? Всі говорять, що я буду змушена його носити.
Тенар з величезними труднощами повернулася до дійсності, відірвавшись від спогадів про Розписану Кімнату і свій вчорашній сон, і перепитала:
— Кільце?
— Ну так, Кільце Уртакбі.
— Еррет-Акбе. Це Кільце Миру, Сесеракх. І ти будеш носити його тільки в тому випадку, якщо станеш тутешньою королевою, дружиною короля Лебаннена. Між іншим, ти стала б найщасливішою з жінок, вийшовши за нього заміж!
Вираз обличчя Сесеракх неможливо було витлумачити якось однозначно. Воно не було сердитим або уїдливим. Швидше воно було безнадійним, але якимось забавно безнадійним і дуже терплячим — в загальному, обличчя жінки років на двадцять-тридцять старше.
— Ніякого особливого щастя в цьому немає, дорога Тенар, — з гіркотою промовила вона. — І удачі теж. Я знаю, що повинна вийти за нього заміж. І загинути.
— Це чому ти загинеш, вийшовши за нього заміж?
— Якщо я вийду за нього заміж, то повинна буду, звичайно ж, назвати йому своє ім'я. А він, всього лише вимовивши моє ім'я вголос, вкраде мою душу. Саме так завжди роблять прокляті чаклуни! І саме тому самі вони завжди свої імена приховують! Але якщо він вкраде мою душу, я не зможу померти. Я буду змушена жити вічно, але позбавлена тіла — як птах, який не може літати, — і я ніколи не зможу відродитися!
— Тому ти приховувала свое ім'я?
— Але я ж назвала його тобі, люба Тенар!
— Так, звичайно, і це дорогоцінний дар для мене, мила принцеса! — палко запевнила її Тенар. — Але ти можеш сказати своє ім'я тут будь-кому, кому захочеш. Ніхто тут не може вкрасти твою душу, повір. І Лебаннену ти можеш цілком довіряти. Він ніколи… ніколи не зробить тобі нічого поганого.
Однак дівчина помітила її запинку.
— Але він дуже цього хотів би! — запально заперечила вона. — Ах, Тенар, дорога моя, я знаю, хто я така! У тому великому місті Авабаті, де живе мій батько, я була всього лише дурною, неосвіченою жінкою, яку привезли в столицю з пустелі. «Фейягат». Столичні пані пирхали, переглядалися і штовхали одна одну ліктями, варто було їм мене побачити. Ох вже ці повії з голими обличчями! А тут ще гірше. Я не можу зрозуміти, що за нісенітницю бурмочуть ці люди і чому вони не говорять нормально! І все, все тут зовсім не таке, як у нас! Я навіть не знаю, що за їжу мені дають. А пиття! Напевно це якесь чаклунське питво — від нього у мене паморочиться голова. Я не знаю тутешніх заборон і правил, і тут немає жодного жерця, у якого я могла б запитати, як себе вести. Навколо мене тільки жінки-чаклунки, всі чорні і з оголеними обличчями! І потім, я помітила, як король дивився на мене. Знаєш, коли ти «фейягат», то завжди можеш це відчути по обличчях інших! Я ж бачила його обличчя. Так, він дуже гарний собою, він схожий на воїна, але він чорний, він чаклун, і він мене ненавидить! І не говори, що це не так, тому що я знаю: ненавидить! І, напевно, як тільки він дізнається моє ім'я, то відразу відішле мою душу в те страшне місце!
Помовчавши, милуючись тонкими гілками верб, що коливалися над спокійно пливучою рікою, і відчуваючи в душі втому і печаль, Тенар сказала:
— У такій ситуації, мила принцесо, тобі потрібно перш за все навчитися змушувати інших любити тебе. І в першу чергу — короля. Нічого іншого тобі не залишається.
Сесеракх безнадійно знизала плечима і промовчала.
— Дуже допомогло б, наприклад, якби ти розуміла його мову, — продовжувала Тенар.
— Багабба-багабба! Це ж не мова, а тарабарщина якась!
— Це просто інша мова. Наша мова для них теж звучить як тарабарщина. Ну, вистачить сумувати, принцесо! Подумай краще, як ти можеш йому сподобатися. Невже ти здатна сказати йому тільки це «багабба-багабба»? Ось дивись, — і Тенар витягнула одну руку, вказала на неї іншою рукою і сказала «рука» спершу каргадською мовою, а потім ардичною.